Прочитаний : 236
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ХАТА
Чотири роки - в спеку, по сніжку -
Місив солдат солдатську путь важку.
Ховав солдат під шапку волохату
Тривожну думу, риючи окоп, -
Про спалену свою, про рідну хату, -
Хіба ж забуде хату хлібороб?
Про хату мріяв, про високі вікна,
Обернені до сонця, до весни,
Про щастя мирне - чи до нього звикне
Після суворих довгих літ війни?
З мішком солдатським він прийшов додому,
Поранений від ніг до голови...
Дав лісу голова райвиконкому,
Сказав: - Ну от. Селися і живи! -
Прийшов солдат у ліс, всміхнувсь осикам...
Й, поки там се та те, його синок
Над полум'ям червоним стоязиким
Вже лагодить похідний казанок.
Дзвенить пила... Про мир вона співає...
Валяє лісоруб сосну струнку.
А в казанку картопля закипає,
Парує на осіннім холодку.
Струга солдат, соснові зводить крокви,
Новий собі солдат будує дім
На тій землі, де з бою кожен крок він
Брав кров'ю, ранами, життям своїм!
Будує дім, пригонить щільно рами,
Високий дах залізом обшива,
Антену ставить, щоб гула вітрами,
Щоб в кожнім домі в нас жила Москва!
Щоб не стояла наша хата скраю...
Поставить власний дім - іще не все.
За долю всього світу - він це знає -
Відповідальність наш солдат несе!
1945
|
|