Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Підпалий Володимир :: Біографія


Підпалий Володимир :: Біографія
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 58
Персональный ЧАТ Biryuza
Персональный ЧАТ Doktor
Персональный ЧАТ Dreamer...
Персональный ЧАТ Gelly
Персональный ЧАТ IIIycTpo3aBpuK
Персональный ЧАТ Immortal
Персональный ЧАТ Kostyanika
Персональный ЧАТ Leonid19682902
Персональный ЧАТ Makss
Персональный ЧАТ Malinka
Персональный ЧАТ Miss Blues
Персональный ЧАТ Nadegda
Персональный ЧАТ No saint
Персональный ЧАТ Oleg Kolibaba
Персональный ЧАТ OlgaSydoruk
Персональный ЧАТ Olko
Персональный ЧАТ Rid
Персональный ЧАТ Timred
Персональный ЧАТ Vicus_ficus
Персональный ЧАТ Євгеній Крижанюк
Персональный ЧАТ Ірин@
Персональный ЧАТ Алексей Буряк
Персональный ЧАТ Алексей Мелешев
Персональный ЧАТ Альона Кабалюк
Персональный ЧАТ Амелин
Персональный ЧАТ Андрій Ключ
Персональный ЧАТ Бойчук Роман
Персональный ЧАТ Валентин Довбиш
Персональный ЧАТ Василь Великий
Персональный ЧАТ Голоси
Персональный ЧАТ ДивоЧинна
Персональный ЧАТ Ессай
Персональный ЧАТ Кіно
Персональный ЧАТ Ксенія Косач
Персональный ЧАТ Любомир Гардецький
Персональный ЧАТ Марічка9
Персональный ЧАТ Мая Безіменна
Персональный ЧАТ Мелодія сонця
Персональный ЧАТ Митич@
Персональный ЧАТ Ніла Волкова
Персональный ЧАТ Наталя Артеменко
Персональный ЧАТ Октябрина
Персональный ЧАТ Олекса Терен
Персональный ЧАТ Олена Акіко
Персональный ЧАТ Психоз
Персональный ЧАТ Сергій Дроботенко
Персональный ЧАТ Тоору Ватанабе
Персональный ЧАТ Хуго
Персональный ЧАТ Циганова Наталія
Персональный ЧАТ Яна Бурмістр

 прихованих - 8 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Підпалий Володимир

Підпалий Володимир :: Біографія

Творчість | Біографія | Критика

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ
       9.05.1936 — 24.11.1973
       
       Передчасно обірвана пісня
       
       Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок, прожив до болю мало — лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка... Полетіла і його душа «в дорогу за ластівками» (так називається одна з його поетичних збірок). Та ластівки повертаються з вирію в рідну сторону — повертається й поет своїми віршами. Остання збірка В. Підпалого «Поезії» вийшла 1986 року.
       
       Життя письменника — в його творах. Душа поета — у його віршах. А ось життєпис Володимира, викладений ним власноручно. Ця сповідь подається тут уперше.
       
       «Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може тому, коли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: «Всі наймити, синочку...» Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником...) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня 1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею...
       
       Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн (син палить за нього і за себе) і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії, і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам’ятаю дві його пісні — про Байду та «Ой забіліли сніги». Мабуть тому, що гарне враження про ці пісні залишив мані батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю і нині фальш та штучність, які так згубно діють на все сценічне та вокальне мистецтво України.
       
       Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.
       
       1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.
       
       Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських «Молоді України» та «Зміни» (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка «Зелена гілка», а роком пізніше — «Повесіння» у «Радянському письменникові». Нині підготував дві книги: «Тридцяте літо» для видавництва «Молодь» та «Книгу лірики». Мрію написати пісню...
       
       Працюю старшим редактором поезії у «Радянському письменникові». Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.».
       
       До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того ж року вийшла в світ і згадувана збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього як поета, редактора, громадянина, людину. З них він постає борцем за відродження української культури, людиною-подвижником, що в нелегкі 60 — 70-і роки підтримував справжню літературу, писав і редагував справжні твори.
       
       У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю, почуття любові до Полтавщини. Серед них вірші «Зірка», («Пам’ятаю: над шляхом Лубенським:..»), «Осінній сон», «Пам’яті матері», «Вечірнє», цикл «Григорій Сковорода» та ін.
       
       Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.
       
       Петро Ротач, „Колоски з літературної ниви”

Нові твори