Стус Василь :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник.
Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, учителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції. Належав до т. зв. «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.
1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання.
Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР.
1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі.
Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі.
Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)).
Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка «Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби».
|
