Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Кленович Себастіан :: Критика


Кленович Себастіан :: Критика
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 51
Персональный ЧАТ Aleksandra
Персональный ЧАТ Bonda
Персональный ЧАТ Catocala Lacrymosa
Персональный ЧАТ Doll
Персональный ЧАТ Heartiness
Персональный ЧАТ Leonid19682902
Персональный ЧАТ Lesyunya
Персональный ЧАТ Majra
Персональный ЧАТ PSP
Персональный ЧАТ RudyMental
Персональный ЧАТ Ryan Deep
Персональный ЧАТ Sweet_lana
Персональный ЧАТ Іванюк Ірина
Персональный ЧАТ Андрій Майоров
Персональный ЧАТ Арнэ Саксуэм
Персональный ЧАТ Бондар Юрій
Персональный ЧАТ Віктор Шупер
Персональный ЧАТ Вона Катя
Персональный ЧАТ Голоси
Персональный ЧАТ Жужа Марцепанівна
Персональный ЧАТ Игорь DIN
Персональный ЧАТ Калініченко Максим
Персональный ЧАТ Леся Shmigelska
Персональный ЧАТ Людмила Васильєва (Лєгостаєва)
Персональный ЧАТ Микита Баян
Персональный ЧАТ МузаСтар
Персональный ЧАТ Надія Гуржій
Персональный ЧАТ Наталя Артеменко
Персональный ЧАТ Николя-бабА
Персональный ЧАТ Ольга Но-Марен
Персональный ЧАТ Пандем
Персональный ЧАТ Руслан Травкiн
Персональный ЧАТ Сергій Дроботенко
Персональный ЧАТ Тоору Ватанабе
Персональный ЧАТ УЛВІР
Персональный ЧАТ ФеЯ
Персональный ЧАТ Хлоя
Персональный ЧАТ Шевчук Богдана
Персональный ЧАТ Юрий Ловкий
Персональный ЧАТ зовсім інша
Персональный ЧАТ подружка Бен Ладена

 прихованих - 10 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Кленович Себастіан

Кленович Себастіан :: Критика

Творчість | Біографія | Критика

Данило Іванович Кулиняк
       
       СПІВЕЦЬ РОКСОЛАНІЇ — СЕБАСТІЯН КЛЕНОВИЧ — «БЛУДНИЙ СИН РУСІ-УКРАЇНИ»
       
       Чотириста двадцять п’ять років тому в Кракові вийшла унікальна поетична книга «Роксоланія» Себастіяна Кленовича, або ж, як його ще подають деякі джерела, Кльоновича. Це справжній славень Україні, її народу, звичаям, історії, землі, натхненно проспіваний на всю Європу її геніальним сином. Бо хоч енциклопедія подає Себастіяна Кленовича однозначно як польського поета, на мою думку, має рацію Валерій Шевчук, котрий стверджує, що «Кленович був вірменсько-українського походження, зрозуміле стає його відверте відмежування в поемі від поляків… На Україну поет дивиться як на рідну землю». Більша частина його життя минула у Львові, який він сприймає і оспівує як столицю тогочасної України, Русі. Ця поема, за визначенням Валерія Шевчука «Блискуче написана… стала чи не найяскравішою пам’яткою української латиномовної літературиXVI століття». Дослідник вводить в обіг дуже ємке і потрібне визначення, як «українська латиномовна література». Саме так — українська, хоча вона може бути і польськомовна, і російськомовна і… перелік за аналогією можна продовжувати. Тобто, національну належність літератури, літературного твору визначають наперед їх дух, суть, наповнення, хоча, звичайно, мова, якою вони висловлені, має першорядне, визначальне, вирішальне значення. Але все треба сприймати не абстрактно, а в реальному історичному контексті. В даному випадку, вся європейська культура, наука і освіта в 16 столітті переважно були латиномовними. (Так само, як в Російській імперії, наприклад, російськомовними, хоч творили їх діти інших народів, зокрема, і українці). В цьому полягає трагедія недержавних націй. То ж, будуючи незалежну Українську державу, потрібно згадувати, шукати не лише призабуті імена видатних дітей нашого народу, але й надавати такий собі «політичний притулок» хоча б посмертно, повертати тим, хто в силу обставин творив іншими мовами, славив Україну. І вводити офіційно поняття «українські письменники», які писали чи пишуть такою-то мовою, і вивчати їх в українських школах. Це відразу дуже збагатить і наповнить її духовно. Бо це — Микола Гоголь, Микола Короленко — цей перелік українських геніїв можна продовжувати довго. Україну ж обкрадали й духовно, й інтелектуально впродовж кількох сторіч. Я, наприклад, вважаю, Чингіза Айтматова видатним киргизьким письменником, який писав російською мовою. Так само, як Гоголь чи Короленко є українськими письменниками, які писали (і славили, утверджували Україну) російською мовою. І таких прикладів можна наводити чимало. То ж їх треба вивчати в українських навчальних закладах, а не залишати (за бортом української культури, включаючи до курсу зарубіжної літератури. Бо так вже склалося історично, що українська культура, на жаль, є, значною мірою, якщо не політичною, то більшовістичною. На жаль. Щодо ж Кльоновича, то, хоч його і називають польським поетом, в Польщі жилося йому вельми непросто. Так, наприклад, його поему «Перемога богів», теж написану латинською мовою і опубліковану 1987 року, було заборонено і спалено, оскільки спрямована була вона проти шляхти і церковників. Добре, що хоч її автора не спалили в прямому розумінні, як єретика, разом з поемою. В ті часи це було просто. Хоча переслідували Себастіяна Кленовича все життя, яке врешті решт скінчилося в серпні 1602 року в Любліні. Народився ж він близько 1545 року в. Сульмежице Познаньського воєводства Польщі. Принагідно варто згадати «незлим тихим словом» українського героя-мученика, Данила Братковського, прекрасного поета, який писав польською мовою. За активну участь в підготовці повстання під проводом Семена Палія (він був, можна сказати, його ідеолог), православного шляхтича Данила Братковського за вироком польського суду, після жорстоких катувань стратили 26 листопада 1702-го в Луцьку. Він загинув за Україну, його закатувала польська шляхта, а в Польщі досі співають пісні на його слова, часто навіть не знаючи хто їх автор. То ж чи можна назвати його лише польським поетом? Ні, це український поет, який лише писав польською мовою, свою відданість Україні він довів своїм життям, творчістю, діяльністю і врешті-решт мученицькою смертю. Вірю, що скоро Українська Православна Церква канонізує Данила Братковського, як святого мученика, котрий загинув не лише за Україну, а й за православ’я. Треба поповнювати і пантеон українських героїв і святих — це потрібно не лише для відновлення історичної справедливості, а й для зміцнення української державності, формування життєво ствердної української національної ідеї. Бо трагічний фатум, як свідчить історія, без державності нації, є та обставина, що бездержавна нація, як правило, приречена бути другорядною, її культура ніколи не стане світовою, оскільки всі кращі її досягнення поглиналися і будуть поглинатися панівною культурою пануючої нації. Навіть Тарас Шевченко писав окремо свої твори російською мовою, хоча його важко запідозрити в примосковських настроях. Минулого року сонм українських святих поповнився чотирма новими іменами — серед них і останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, вивченню і популяризації якого я присвятив майже сорок років свого життя (написав про нього кілька книг). Врешті-решт ми (бо я не один, а нас багато однодумців) таки домоглися свого — тепер він «святий праведний Петро Калнишевський». Я буду щасливим, якщо скоро, ще за мого життя, Собор Української Православної Церкви визнає Данила Братковського «святим мучеником», канонізує його. Він гідний того. Такі, як він, як Петро Калнишевський, об’єднують український народ, формують український солідаризм — майбутню ідеологію української козацької політичної нації, релігійною основою якої має стати єдина українська церква. Нині українська історія чимось нагадує таку собі таблицю Менделєєва з багатьма незаповненими чарунками: ці не незаповнені клітини — це невідомі події, імена з українського минулого і сучасного. Не заповнивши їх повністю і правильно, годі сподіватися вірного вирішення, правильної формули відповідної історичної реакції. То ж повернуті імена і факти — це не лише підмурівки величеної споруди храму Української Держави. Це багато цеглин, з яких ми її творимо. І одна з них — це творчість Себастіяна Кленовича, передусім його геніальна «Роксоланія» — її, в перекладі українською мовою, треба вивчати в школах. Тим більше, що «Роксоланію» українською мовою ще 1961 року переклав М. Балик, а уривки з неї під назвою «Старий Львів» 1896 року переписав І. Франко. Бо поки-що це «терра інкогніта» для більшості українців. Кленович не був поляком — це доведений факт. Бо, як пише Валерій Шевчук, «Роксоланія» — це ніби вигук радості блудного сина, який повернувся на рідну землю і щасливий від того, що її бачить».
       
       
       http://ukrainians-world.org.ua/about/45/49/65

Нові твори