Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Лепкий Богдан :: Біографія


Лепкий Богдан :: Біографія
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 10

Пошук


Перевірка розміру




Лепкий Богдан

Лепкий Богдан :: Біографія

Творчість | Біографія | Критика

Богдан Сильвестрович Лепкий народився у селі Крегулець на Поділлі 9 листопада 1872 р. Ім'я Б.Лепкого не епізодичне ім'я в українській літературі, це постать першорядна: талановитий поет, прозаїк, перекладач, літературознавець і видавець.
       
       Творчість письменника протягом десятиліть багато в чому визначала рівень української літератури на західноукраїнських землях, поряд із доробком Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцкова, Василя Пачовського.
       
       Коли Богдана віддали до Бережанської школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з "цивілізованого" Крегульця до глухого Поручина. І Бережани і Поручин - місто й село - формували характер і світогляд Богдана-гімназиста. Від селян він чув багато легенд та переказів, пісень, які згодом знайшли відображення у віршах "На святий вечір", "У великодний тиждень" та оповіданнях "Іван Медвідь", "Нездала п'ятка" та ін. Після "нормальної" школи Б. Лепкий вступив до Бережанської класичної польської гімназій. Михайло Яцків (західноукраїнський письменник, новеліст), який навчався тут трохи пізніше, писав, що сюди відправляли втихомирювати неблагонадійних учнів, атмосферу цього закладу вважав настільки затхлою, що "коли тут чи там з'являлася якась здібніша одиниця, то швидко зачахала в тій пустелі, в заскорузлості дилетантизму".
       
       Враження Б. Лепкого не такі гнітючі. Принаймні, і гімназія, і Бережани як осередок культурного життя дали йому чимало. Тут були український та польський хори (першим диригував відомий композитор Денис Січинський). Щороку влаштовувалися міцкевичівський, а згодом і шевченківський концерти. Час від часу наїздив сюди мандрівний театр "Руської бесіди", артистів якого Михайло Глібовицький запрошував додому, то Богдан мав змогу познайомитися з Владиславом Плошевським, Іваном Біберовичем, Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), Марійкою Романовичівною. Не проминав юний Богдан популярні вистави "На-стасю Чагрівну" В. Ільницького, "Розбійників" Ф. Шіллера, "Наталку Полтавку" І. Котляревського, "Запорожця за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Ой не ходи, Грицю..." М. Старицького, які своєрідно впливали на світогляд майбутнього митця.
       
       Українська мова та література в гімназії спершу не викладалися, потім вивчали їх принагідно, та поступово зростає національна самосвідомість українців, які домагаються права на проведення щорічного шевченківського свята. Серед друзів Богдана Лепкого тих літ треба насамперед назвати Сильвестра Яричевського, українського поета, прозаїка й драматурга (на жаль, в Україні за радянського часу не вийшло жодного видання відомого письменника).
       
       Писати Богдан Лепкий почав дуже рано. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей скомпонував поему про русалок, але вона не збереглася. Згодом у хвилини натхнення занотовував принагідне на клаптиках паперу, на берегах книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником, з цією метою брав уроки у славетного Юліана Панкевича.
       
       Після гімназії Б. Лепкий вступив до Віденської Академії мистецтв, але навчання морального задоволення не принесло. Він відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Випадок вирішив майбутню долю, допоміг йому знайти себе. Якось йому довелося їхати в одному купе з Кирилом Студинським, студентом філософського факультету Віденського університету. Це знайомство й визначило творчі інтереси майбутнього письменника. Він почав відвідувати лекції професорів Віденського університету, зокрема відомого славіста В. Ягіча, став членом студентського товариства "Січ", брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим фольклористом Філаретом Колессою, Михайлом Новицьким та іншими студентами-українцями.
       
       Згодом Б. Лепкий вступає до Львівського університету. Приятелював з молодим математиком Климом Глібовіцьким, техніком Юрком Тобілевичем, поетом Миколою Вороним, відомими співаками Соломією Крушельницькою та Олександром Мишугою, композитором Остапом Нижанківським та багатьма іншими тогочасними діячами літератури та мистецтва.
       
       На ті роки припадає активна літературна діяльність Б.Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, робить доповіді на засіданнях студентського товариства "Ватра". З 1895 р. його твори починають усе частіше з'являтися на шпальтах "Діла", "Буковини" та інших періодичних видань.
        Щороку Богдан приїздить на "вакації" до села Жукова, де в той час мешкали його батьки; у цей період створює цілу низку віршів (цикл "Село") та оповідань ("Мати", "Кара", "Небіжчик"), саме тоді відбулася його зустріч з Іваном Франком, пізніше - Андрієм Чайковським.
       
       Після закінчення Львівського університету (1895) - знову Бережани, гімназія, де Богдан Лепкий викладає українську та німецьку мови та літератури. Швидко здобуває авторитет серед колег-викладачів, повагу серед гімназистів. Рідне освітньо-мистецьке середовище, близькість батьківської оселі - усе це створювало сприятливий клімат для творчості. Низка віршів, оповідань ("Стріча", "Для брата", "В світ за очі", "Дивак"), перекладів, належить до бережанського періоду життя. Експериментував і в жанрі драматургії, написавши п'єсу "За хлібом" яку поставив театр "Руська бесіда".
       
       І все ж провінційне містечко, віддалене й відірване від центрів культурного життя Галичини, було замалим для таланту Б. Лепкого. Коли на початку 1899 р. у Ягеллонському університеті (Краків) відкрили лекторат української мови та літератури, письменник переїздить сюди з молодою дружиною Олесею (його запрошено як викладача).
       
       Б. Лепкий активно поринає у громадське й культурне життя
       Кракова, сходиться з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмайєром, цікавиться діяльністю учасників літературної організації "Молода Польща", очолюваної вождями польського модерну С. Пшибишевським і С. Виспянським.
       
       На той час і українська громада була тут доволі численною. Незабаром помешкання Лепких на Зеленій, 28 стає своєрідною "українською амбасадою" у Кракові. Сюди часто приходять Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Вячеслав Липинський. Дорогою до Італії гостював у Лепких Михайло Коцюбинський, бували тут Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк.
       
       У середовищі учасників львівської літературної групи "Молода муза", до якої Б. Лепкий теж належав, його називали професором, хоча не набагато старший віком од Петра Карманського чи Василя Пачовського, а від Михайла Яцкова - усього на рік. Але шматок хліба давався йому нелегко: крім університету, доводилося викладати в приватних гімназіях, виступати з лекціями та доповідями. А тут несподівано 1901 р. помер батько, що вимагало перегляду звичайного ритму життя, треба було допомагати матері й чотирьом молодшим братам і сестрам. Для літературної роботи залишалися тільки ночі.
       
       Одна за одною виходять збірки оповідань "З села" (1898), "Щаслива година" (1901), "В глухім куті" (1903), "По дорозі життя" (1905), "Кидаю слова" (1911), збірки віршів "Стрічки" (1901), "Листки падуть", "Осінь" (1902), "На чужині" (1904), "Для ідеї" (1911), "З-над моря" (1913), літературознавчі дослідження "Василь Стефаник" (1903), "Начерк історії української літератури" (1904), "Маркіян Шашкевич" (1910), "Про життя великого поета Тараса Шевченка..." (1911), переклади польською мовою "Слова о полку Ігоревім" (1905, його високо оцінив І. Франко) та книжечка оповідань М Коцюбинського "В путах шайтана" (1906).
       
       Цей далеко не повний перелік засвідчує, передусім, широту інтересів пісьменника, його виняткову працездатність.
       Твори Б. Лепкого починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.
       
       Почалася перша світова війна, яка застала родину в Яремчі на Гуцульщині. Залишатися тут було небезпечно. Б. Лепкий спочатку через Карпати пробирається до Угорщини (містечко Шатмар), а далі - через Пешт - до Відня. Зустрічає тут приятелів - молодомузівців Петра Карманського та Василя Пачовського, а також Ф. Колессу, В. Щурата, О. Кульчицьку, К. Студинського та інших давніх знайомих. Почало заводитись культурне життя, виходять брошури, календар, народний буквар, збірник пісень...
       
       Восени 1915 р. Лепкого мобілізують. Але на фронт не потрапив, а одержав призначення для культурно-освітньої роботи серед військовополонених. Незабаром Лепкий опинився в Німеччині, спочатку в Раштатті, а потім (1916) Вецларі. Перша світова війна закінчувалася, і бранці почали повертатися на батьківщину. Та на цьому одіссея Б. Лепкого не завершилася. У 1917р. поет навідує рідні краї, де після бойні застав лише руїни, злидні, людське горе. Знову повертається до Вецлара, а згодом (1920) їде до Берліна, де стає співробітником видавництва "Українське слово", випускає бібліотеку творів української класики та сучасної літератури.
       
       Події війни знайшли відображення в багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. Передусім це поема "Буря", з якої, на жаль, збереглися тільки фрагменти, цикли "Іпіегтегго", оповідання і нариси "Вечір", "Дзвони", "Душа", "Свої" та інші. У 1925 р. повертається до Кракова, де стає професором Ягеллонського університету.
       
       У 30-ті роки письменник щоліта приїздить до с. Черче, що недалеко від м. Рогатина (нині Івано-Франківщина), де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися. І тут навколо письменника гуртується молодь, влаштовуються літературні вечори, на яких звучать поезії Т. Шевченка, І. Франка, самого Б. Лепкого, лунають пісні. Після окупації Польщі нацистською Німеччиною становище письменника стає особливо складним, він втрачає посаду викладача Краківського університету, матеріально бідує.
       
       Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 р., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.
       
       У великій різножанровій творчості Б.Лепкого одне з провідних місць посідає поезія. І.Франко на основі вже перших творів поета зазначив, що "він має вразливий, м'який і поетичних характер...", "м'якістю колориту й ніжністю почуття виблискують новели й вірші Богдана Лепкого".
       
       Богдан Лепкий належав до кола прогресивних діячів української культури. Його особисті й творчі зв'язки з І. Франком, М. Лисенком, І. Трушем, М. Коцюбинським, О. Кобилянською, його багаторічна дружба з В. Стефаником, польським поетом В. Орканом, його самовіддана праця над виданням творів І. Котляревського, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Т.Шевченка, ґрунтовні дослідження творчості цих письменників висувають Б. Лепкого на одне з чільних місць в українському літературному процесі. Його працям з історії літератури, творчим портретам письменників притаманні ті ж риси, що й поетичним та прозовим творам,- любов до предмета, що надає викладу особистісних інтонацій, теплоти, ліричності.
       
       Багато зробив Б. Лепкий для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видавав книги українських письменників (Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, М. Коцюбинського) польською та німецькою мовами, виступав з численними доповідями, писав огляди, його переклад "Слова о полку Ігоревім" польською мовою помітили й оцінили. Прагнення Б. Лепкого донести до іншомовного читача кращі зразки рідної культури йшло поруч із перекладанням творів класиків світової літератури - Г. Гейне, М. Лєрмонтова, Шеллі, В. Короленка - українською.
       
       Творчість Богдана Лепкого припала на епоху, сповнену складних історичних процесів і непростих випробувань. Але все своє життя поет лишався невтомним трудівником і вірним своїм першим враженням про рідну землю, куди б його не закидала доля.

Нові твори