|
Йогансен Майк :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
МАЙК ЙОГАНСЕН
“...ми стверджуємо, що мистецтво аж ніяк не організує людей, а тільки дезорганізує” – М. Й.
Гравець у всьому – від футболу до смерті. Почасти кіносценарист, з іншого боку – невтомний мандрівник. Вивчив сербську за один вечір, щоб перекласти декілька дум. I справа не в тому, що сербська – проста. Це він сам – складний. Або ж складений. Як хороша, виплекана фабула – складений з найцікавіших деталей i образів.
Життя у формах самого життя – Майк Йогансен.
“Нашу епоху будуть колись досліджувати по газетах” – М. Й.
Майк (Михайло) Йогансен народився (28 жовтня – 28 лютого – 5 листопада – точна дата невідома) 1895 року в Харкові. Батько Гервасій Гайнріхович Йоганнсен (за різними версіями шведського або латвійського, та навіть данського походження) – вчитель німецької мови. Здобувши вдома початкову освіту, Майк закінчує гімназію, далі – класичне відділення історико-філологічного факультету Харківського університету, вступає в аспірантуру при кафедрі мовознавства, де студіює особливості говірок Миргородського повіту, пише один із перших підручників української мови. Вже на той час Майк Йогансен – людина широкого кола зацікавлень: знає кілька європейських мов i активно перекладає, вивчає західноєвропейську літературу, грає в футбол та теніс, займається громадською діяльністю.
Вже 6 листопада 1921 року у збірнику “Жовтень” з'являється “Наш Універсал до робітництва i пролетарських мистців українських”, підписаний Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою i Михайлом Йогасеном. Через цей маніфест – із критикою неокласиків та футуристів, із декларуванням принципів повернення до джерел – Шевченка i Франка, з утвердженням української мови як основи – Майк Йогансен виходить на літературну сцену 20-х років ХХ ст.
Перші поетичні проби Йогансена – часів навчання в гімназії – були писані німецькою i російською мовами, але вже з 1918 року він переходить на українську, зазначаючи, що україномовні поезії звучать природніше. Вперше поезії Йогансена вийшли друком того ж 1921 року в збірнику “На сполох”, i тоді ж – перша збірка поезії “Д'горі”. За невеликий період творчості – з 1921 по 1937 (фактично рік смерті) – Йогансен видав друком сім поетичних збірок: “Революція” (1923), “Пролог до Комуни” (1924), “Кроковеє коло” (1923), “Доробок. Речі 1917-1923” (1924), “Ясен” (1930), “Поезії” (1933). Усі вони, крім збірки “Кроковеє коло”, яка вийшла друком у Києві, були видані в Харкові.
Поезія не стає єдиною сферою літературних зацікавлень Йогансена – i, зогляду на бурхливу його діяльність, такого не могло й бути. Вже 1925 року побачила світ збірка оповідань “17 хвилин”, також Йогансен пише повісті й романи, які частково, уривками друкуються на сторінках різних альманахів i збірників. Найвідоміші з них – “Подорож ученого доктора Леонардо i його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію”, “Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших”, “Життя Гая Сергійовича Шайби” – неперевершені зразки якісної гри зі словом, з міфом (прикметно, що за О.О. Потебнею харківська (!) школа мовознавців розглядала слово як міф), гри з сучасністю, гри із західними та українськими (або й радянськими) реаліями, гри з пейзажами. Заразом пише дитячу літературу (оповідання “Жабка”, “Кіт Чудило”, “Собака (Джек)” “Хитрі качки”, “Старий вепр”). Йогансен є автором шести збірок нарисів (1929 – 1930 рр.), гуморесок.
Також Йогансен виступає теоретиком літератури. У 1922 році пише теоретичний нарис “Елементарні закони версифікації”, у 1926 – “Як будувати оповідання. Аналіза прозових зразків”.
Широким було i коло знайомств Йогансена. З часів навчання в гімназії він наближається до кола футуристів – Хлєбнікова, Маяковського – але відходить від них, натомість починає співпрацювати з Василем Елланом (Блакитним), Павлом Тичиною, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою. Разом вони видають альманахи (зокрема, “На сполох”, “Штабель”), журнал “Шляхи мистецтва”, збірник “Жовтень”. Йогансен стає одним із засновників організації українських пролетарських письменників “Гарт”, з 1925 року – співзасновником ВАПЛІТЕ. Разом із Юрієм Смоличем редагує “Уж” (“Универсальный журнал”), на сторінках якого висловлює свої теоретичні погляди на літературу (зокрема, розвиває проблеми нарису i сюжетної прози). Спільно з Юрієм Тютюнником пише сценарій до фільму “Звенигора” (в подальшому цей сценарій був перероблений О. Довженком), з Хвильовим та Остапом Вишнею – оперету “Мікадо” (поставлену “Березолем” Леся Курбаса).
Різнопланову творчість Майка Йогансена важко переоцінити, але, нажаль, поки що вона недоступна не лише широкому читацькому колу, але й фахівцям.
Смерть Майка Йогансена – так ж незбагненна, як i його життя. Зі стандартними обвинуваченнями його арештували восени 1937 року i розстріляли 27 жовтня в Лук’янівській в'язниці Києва. У 1958 році справу було закрито – із властивим добі цинізмом. Але близьке оточення письменника ніяк не могло пробачити йому такої “простої” смерті, тому ще довго ходили легенди про те, як Йогансена бачили на Соловках, як він божеволів на каторжних роботах...
Погляд
“Йогансен рясно вживав у своїй поезії прозаїзми, але не задля епатації неспокушеного читача, ані задля модерністичного ориґінальничання – він розкривав у найбільш прозаїчному слові затаєні в ньому поетичні можливості, очищав його від того бруду, який лишається на всякій речі й істоті після тривалого їх вжитку” – Юрій Лавріненко, “Розстріляне відродження. Антологія 1917 – 1933. Поезія – проза – драма - есей”, с. 157-158
“Вже ці перші книги [“17 хвилин”, “Пригоди Мак-Лейстона...”] одразу визначили чи не найприкметнішу рису, що вигідно вирізняла Йогансена з-поміж тодішнього письменства, - яскраво виражена фабульність, чітка конструкція i захоплюючий, гострий, незрідка авантюрний сюжет” – Ростислав Мельників, “Людина з химерним ім’ям” // Йогансен М. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2001, с. 516 (с. 14)
“Майк Йогансен, дотримуючись чуття художньої міри, не вважав за потрібне висвітлювати все, що мали сказати самі образи, а, довіряючи кваліфікованому читачеві, творив поезію нюансів, натяків i настроїв, що ... являли цілісну картину” – Степан Крижанівський, “Романтик революційного слова” // Йогансен М. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2001, с. 516 (с. 483)
Найширше досліджували: Ю. Ковалів, С. Крижанівський, Р. Мельників
Окремі видання:
Йогансен М. Поезії. – К.: Радянський письменник, 1989.
Йогансен М. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2001. (видання також містить статті Р. Мельниківа, С. Крижанівського та повний список критичної літератури про М. Йогансена)
http://www.tochka.org.ua/R2.php
Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння"
|
