Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Щоголів Яків :: Критика


Щоголів Яків  :: Критика
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого клубу | Спілкування | Літературні студії | Контакти | Новини | Оголошення | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >

Зараз на сайті - 17

Пошук


Перевірка розміру




Щоголів Яків

Щоголів Яків :: Критика

Творчість | Біографія | Критика

Ю. С. Регуш
       
       ІСТОРИЧНІ МОТИВИ В ПОЕЗІЇ ЯКОВА ЩОГОЛЕВА
       
       Поетична творчість Якова Івановича Щоголева безпосередньо
       пов’язана із харківською романтичною школою. Як зазначає М. Зеров,
       “наймолодший із поетів харківського круга Щоголів переймає їх
       захоплення старовиною... ці настрої українських романтиків харківського
       кола 40-х pp. Щоголів доніс до кінця століття. Всім своїм життям,
       звичками і поглядами він немов зумисне намагався зробити з себе живий
       пам’ятник на гробі давно минулої доби” [4, с. 301]. У розробці історичної
       теми Я. Щоголев виявив власні підходи. На твори мали вплив історичні
       концепції Д. Яворницького, поїздки поета по козацьких місцях, і тому
       поезія митця за визначенням В. Погребенника “емоційно суголосні
       пісням про зруйнування Січі, культивують народнопісенні прийоми”
       [11, с. 9]. М. Сумцов наголошував на тому, що “…Січ і запорожці
       головні мотиви поета, що зв’язано з одного боку з впливом харківського
       гуртка 40 років… а з другого, пізніш, з впливом Еварницького,
       науковими працями котрого Щоголів був дуже зацікавлений” [12, с. 127].
       Романтично забарвлена тема козацтва супроводжує поета упродовж
       усього творчого шляху, а провідним мотивом виступає протиставлення
       вільного козацького життя та сучасного йому людського існування на
       України.
       Літературознавці надавали поезії Я. І. Щоголева великого
       значення, відзначали її вагоме місце у формуванні української літератури
       ХІХ століття. Різні грані й аспекти творчості митця досліджувалися у
       таких наукових розвідках: М. Зеров “Непривітний співець (Я. Щоголів)”
       
       [4], М. П. Бондар “Яків Щоголів” [2], П. Куліш “Первоцвіт Щоголева і
       Кузьменка (Слово от іздателя)” [7], С. Єфремов “Яків Щоголів” [3],
       А. Каспрук “Яків Щоголів. Нарис життя і творчості” [6], О. Білецький
       “До розуміння творчості Я. Щоголева” [1], О. А. Лапко “Релігієсофське
       осмислення буття людини в поезії Якова Щоголева” [8], О. А. Лапко
       “Художня функція образу природи в поезії Якова Щоголева” [10],
       О. А. Лапко “Сюжети “народних оповідань” в поетичній обробці Якова
       Щоголева” [9].
       В усіх зазначених наукових працях питання історичної тематики
       поезії Якова Щоголева зачіпається лише побічно, попри те, що
       історичний мотив належить до провідних мотивів усього творчого
       доробку митця. Вивчення цього питання є важливим для розуміння
       особливості творчої манери письменника, а тому метою нашої студії є
       вивчення особливостей історичної поезії Я. Щоголева у контексті
       фольклорно-історичної течії українського романтизму.
       Романтизм як літературний напрям знаменував перехід від
       універсальних художніх систем до конкретно-історичних. Світ і людина,
       за визначенням романтиків, мають минуле, сучасне і майбутнє, а без
       знання минулого не можна зрозуміти сучасність. В історичному
       минулому романтики шукали матеріали, які б містили провідну ідею
       народності. Таким чином, на думку М. Яценка [5, с. 286], на
       ґрунті народної епічної поезії, історичних легенд і переказів та
       старшинсько-дворянської історіографії в українському романтизмі
       складається фольклорно-історична течія. Початок у поезії їй поклали
       І. Срезневський та І. Розковшенко видавці “Запорожской старини”.
       Основним умонастроєм поезії середини XIX ст. виступає
       переживання трагізму втрати національної свободи. Відроджувана
       українська національна ідея, на думку М. Бондаря [2], свої естетичні
       потенції зясовує насамперед у поетичному слові. Це виявляється в
       поглибленому інтересі до змісту національної історії рідної країни. Одна
       з найширших тем поезії цього періоду тема історичного минулого.
       У романтиків у творах на історичну тему минуле бачиться як ідеал
       без певних історичних ознак. Пошук періоду, який би засвідчував
       сутнісні риси і пріоритети життя українців, приводить романтиків до
       феномену козаччини. Козацьке минуле дає ключ до відповідей на основні
       питання доби: про витоки і специфіку національного духу, про
       перспективи України як етнічної спільноти й держави. Ідеалізація
       козаччини стає основою розуміння сучасності і проектування
       майбутнього. Зберігаючи генетичний зв’язок із народними історичними
       піснями й переказами, твори фольклорно-історичні течії українського
       романтизму не так відбивають конкретні події чи історичних осіб, як
       змальовують узагальнений образ України “козацьких часів”.
       Козацтво в романтичній поезії зображається як приклад
       ідеального стану українського життя, на перше місце висувається
       простий козак як узагальнений типовий персонаж. Збройна боротьба
       
       козаків за волю становить основний зміст в історичній темі поезії цього
       часу. У текстах звучить жаль за історичним минулим, яке усіляко
       поетизується й підноситься, протиставляється сучасності.
       Історичні твори займають вагоме місце у літературному доробку
       Якова Щоголева. Твори пройняті історичними мотивами писалися
       поетом упродовж всієї його літературної діяльності, до них належать
       написані на ранньому етапі вірші “Неволя”, “На згадування
       Климовського”, “Могила”, та значно пізніші поезії “Запорожець”,
       “Щастя”, “Воля”, “Січа”, “Хортиця” “Запорожець над конем”, “Остання
       Січа”, “Бабусина казка” та інші. М. Сумцов [4, с. 310], розподіляючи
       поетичний доробок Щоголева виділяє у нього 25 “козакофільських”
       поезій. Провідними мотивами усіх творів історичної тематики
       виступають мотив глибокого жалю за втраченим минулим, ідеалізація
       козаччини та протиставлення героїчного, вільного козацького життя
       сучасному занепадницькому існуванню українців. М. Зеров так
       характеризував історичну поезію Я. Щоголева – “все похоронні,
       панахидні настрої, ущербна, похоронна романтика” [4, с. 311].
       Різноманітні роздуми на тему минулого України пов’язані в Якова
       Щоголева з картинами природи, зокрема з описом степу. Наприклад, у
       поезії “В степу”, в гойданні високих трав і квітів, поету ввижаються
       постаті козаків, що йдуть на визвольну війну: “Степ іде за степом / І
       кінця немає; / ...Так мені й здається, / Що он-он стрілою / Козаки
       майнули / Слідом за ордою... / Б’ються, порубались; / Знову полетіли... /
       ... Вітром колихнуло, – / Марево звелося: / Ні орди, ні пліка, – / То воно
       здалося!.. “ [12, с. 106 – 107].
       У поезії “Орлячий сон” у спогадах орла постає опис широкого
       степу, де колись козаки воювали із татарами: “…під ним степи широкі, /
       …У ярах терни й глибокі / Дишуть холодом балки; / Що без пам’яті
       татари / Мчаться в зеленях степів; / А в догін їм, наче хмари / Лави
       бравих козаків” [12, с. 142], але ті славетні часи вже минули: “Поле
       славою багате / Втихомирилось навік…” [12, с. 143].
       У своїх поезіях Яків Щоголев сумує за втраченим героїчним
       минулим, так, тугою за минулими козацькими часами пройнято вірш
       “Неволя”:
       …нема коня,
       Нема вороного, –
       Не пускають козаченька
       В поле на дорогу.
       Понесеться пан кошовий
       Без мене на Січу;...
       Буде буйна шабля гостра
       Ляха, турка бити,
       Будуть з гиком запорожці
       По полю летіти… [12, с. 264 – 265].
       
       У цілій низці творів письменник оповідає про загибель Запорізької
       Січі, цей мотив звучить і у поезії “Хортиця”, де сам Дніпро оплакує
       козаків: “Стугонить Дніпро по скелях, / Б’ється об пороги; / Все питає:
       “де ж ви, діти? / Де мої небоги?” [12, с. 138]. У вірші “Опізнився” поет
       також шукає сліди славного минулого, але результат цих пошуків
       невтішний: “Воля Божа, воля Божа: / Гей пропало Запорожжа! / Йду та й
       бачу: степ широкий, / Стугонить Дніпро глибокий / …Материнка важко
       плаче, / „Опізнився ти, козаче!” [12, с. 144]. Остаточний присуд Січі
       бачимо у поезії “Барвінкова стінка”, яка оповідає про те, як проїжджа
       пані, знехтувавши традиціями завітала до забороненої жінкам
       запорозької церкви, і тим самим звістувала погибель Запорозькому
       Кошеві: “Було віщування, що тільки в ту церкву / Та вступе жіноцька
       нога, – / Трава почорніє по Дикому Полю / і Січу покриє туга” [12, с. 69].
       Поезія “Безрідні” оповідає про тяжку долю козаків, яких після
       смерті немає кому й оплакати: “…По нас в світі широкому / Ніхто не
       заплаче… / …Ой ляжемо від турчина / На полі, як треба, – / Одно тільки
       й побаче нас / Сонечко із неба” [12, с. 43]. Але у кінці твору, поет все ж
       таки подає надію на кращі часи: “…Туман з поля підійметься / Й сонечко
       прогляне; / Минеться негодонька / Й доленька настане” [12, с. 43].
       Представлений у поезії Якова Щоголева і погляд на козацтво
       молодшого покоління. У поемі “Бабусина казка” онука бачить у
       дідові-січовику лише легковажного гуляку. Бабусин чоловік по двох
       роках шлюбного життя виїздить з двору, покидаючи молоду жінку, десь
       блукає протягом трьох років, приїздить знов на кілька тижнів, щоб потім
       щезнути без сліду, назавжди:
       …Щиро любили, за ним побивались
       Вік свій губили, слізьми обливались?
       Адже ж по вас він, не бійсь, не вбивався,
       Та й чи любив вас, а тільки що грався?
       Ще ж і п’яниця…[12, с. 68 – 69].
       А бабуся навпаки ідеалізує своє минуле, розвінчування козацької
       слави викликає в неї обурення, адже полюбила вона його саме за те, що
       був справжнім козаком:
       Геть, ти, дитино, не тямиш нічого!
       Вам гречкосії до смаку; а в його
       Серденьку кров запорожця кипіла, –
       Тим же без міри його я любила! [12, с. 69].
       Поезія “Запорозький марш” розповідає про вигасання козацького
       духу, коли козаки, все пропивши, рушають у похід по срібло та золото, а
       не заради визволення рідного краю від загарбників: “…Гей, немає ж в
       нас нічого, / Бо що й мали – пропили! / Загула козацька рада: / Батько
       волю нам вволив, / Й колихнулася громада / До кордону з курінів… /
       …Лютий ворог лихо чує; / Зна він, чим годити нам: / Про орлів бенкет
       готує, / Срібло й злото козакам” [12, с. 130].
       
       Найяскравішим прикладом вигасання запорозької психології і
       народженні психології хліборобської, гречкосійської є поезія “Гречкосій”
       (“У полі”). М. Бондар зазначає: “як відомо з листування літературних
       діячів, саме цим віршем Щоголева захоплювався Т. Шевченко”
       [2, с. 509]. Тут в узагальненому образі “гречкосія” представлено зміну
       епох, занепад козацтва. Послідовно щезають у героя всі його славні
       атрибути – і коняка, й шабля, й рушниця, й навіть дівчина, стає він із
       козака убогим землеробом:
       Гей, у мене був коняка,
       Був коняка-розбишака,
       Мав я й шаблю і рушницю,
       Ще й дівчину-чарівницю.
       Гей, коняку турки вбили,
       Ляхи шаблю пощербили;
       І рушниця поламалась,
       І дівчина відцуралась [12, с. 44].
       Все те проходить десь далеко-далеко на обрії – блідою тінню
       минулого життя:
       За буджацькими степами
       Ідуть наші з бунчуками,
       А я з плугом та з сохою
       Понад нивою сухою...
       Вітер віє повіває,
       Казаночок закипає.
       Ой хто в лузі – озовися,
       Ой хто в полі – одкликнися. [12, с. 44].
       Але ніхто не відгукнувся на клич колишнього козака, і сумно
       догорає на полі вночі самотнє огнище: “…луна за лугом гине, / Із-за
       хмари місяць плине; / Вітер віє-повіває, / Казаночок простигає”
       [12, с. 44].
       Яскравим прикладом завершення цієї теми є один з останніх
       віршів у доробку Щоголева – “Огирь”, у якому подано зображення коня,
       що мчить і мчить Диким Полем. Образ цей має особливий смисловий
       акцент: змальовується “огирь”, що мчить у безвість, – без вершника, все
       його розкішне знаряддя подерте та залите кров’ю. Автор ніби остаточно
       констатує повний розрив зв’язку з героїчною, козацькою епохою,
       змальовуючи образ коня в романтичній традиції: “Поводи й узда у його /
       Наче з золота ясного. / І стремена і сідло / Лиснуть карбами, як скло; /
       …Але блиск того добра / Криє негідь і кура. / Все пошарпане, побити, /
       Кров’ю чорною облите…” [12, с. 136].
       Історична, та, зокрема, козацька тема була досить поширеною
       у романтизмі взагалі й у Якова Щоголева зокрема.
       
       Література
       1. Білецький О. До розуміння творчості Я. Щоголева //
       Білецький О. Зібрання творів: у 5 т. / О. Білецький. – Т. 2 : українська
       література ХІХ – початку ХХ століття. – К., 1965. – С. 565 – 578.
       2. Бондар М. Яків Щоголев // Історія української літератури ХІХ
       століття: підручник: у 2 кн. / [М. Г. Жулинський, М. П. Бондар,
       Т. І. Гундорова та ін.]; за ред. М. Г. Жулинського. – К. : Либідь,
       2006. – Кн. 2. – С. 505 – 522. 3. Єфремов С. Історія українського
       письменства / Сергій Єфремов. – К. : Femina, 1995. – 538 с. 4. Зеров М.
       “Непривітаний співець” (Я. Щоголів) // Зеров М. Твори : у 2 т. / Микола
       Зеров. – Т. 2 : історико-літературні та літературознавчі праці. – К. :
       Дніпро, 1990. – С. 294–323. 5. Історія української літератури ХІХ
       століття : У 3 кн. : [навчальний посібник] / За ред. М. Т. Яценка. – К. :
       Либідь, 1995. – Кн. 1. – 368с. 6. Каспрук А. Яків Щоголів : нарис життя і
       творчості / А. Каспрук – К. : Видавництво АН УРСР, 1958. – 119 с.
       7. Куліш П. Первоцвіт Щоголева і Кузьменка / Пантелеймон Куліш //
       Історія української літературної критики та літературознавства.
       Хрестоматія. У трьох книгах. Книга перша : Навч. посібник / [за ред.
       П. М. Федченка]. – К. : Либідь, 1996. – С. 301 – 303. 8. Лапко О. А.
       Релігієсофське осмислення буття людини в поезії Якова Щоголева /
       О. А. Лапко // Вісник Луганського національного університету імені
       Тараса Шевченка. – 2009. – № 3. – С. 98 – 104. 9. Лапко О. А. Сюжети
       “народних оповідань” в поетичній обробці Якова Щоголева /
       О. А. Лапко // Вісник Луганського національного університету імені
       Тараса Шевченка. – 2009. – № 18. – С. 71 – 76. 10. Лапко О. А. Художня
       функція образу природи в поезії Якова Щоголева / О. А. Лапко //
       Вісник Луганського національного університету імені Тараса
       Шевченка. – 2009. – № 14. – С. 96 – 104. 11. Погребенник В. Ф.
       Фольклоризм української поезії (остання третина ХІХ – перші
       десятиліття ХХ століття) : [посібник] / Володимир Погребенник – К. :
       Юніверс, 2002. – 158 с. 12. Щоголів Я. І. Твори. Повний збірник з
       ілюстраціями / Я. І. Щоголів – Х. : Видавництво САГА, 2007. – 342 с.
       13. Яценко М. Т. Романтизм / М. Т. Яценко // Історія української
       літератури ХІХ століття : У 2 кн. Кн. 1 : Підручник / За ред.
       М. Г. Жулинського. – К. : Либідь, 2005. – С. 230 – 286.
       
       
       Ю. С. Регуш. ІСТОРИЧНІ МОТИВИ В ПОЕЗІЇ ЯКОВА ЩОГОЛЕВА. – Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 4 (191), 2010 (c. 74-78)

Нові твори