|
Сакович Касіян :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Сакович Калліст (чернече ім’я — Касіян; 1578, с. Потелич Жовківського р-ну Львівської обл. — 1647, м. Краків, Польща) - ректор Київської братської школи, філософ, богослов, проповідник. Засновник київської поетичної школи, український письменник-гуманіст.
Походив з родини православного священика. Здобув ґрунтовну освіту в Замойській та Краківській академіях. Жив при дворі уніатського єпископа Перемишльського і Самбірського Афанасія Крупецького. Близько 1620 р. прибув із Перемишля до Києва й прийняв тут чернечий постриг (за М. Грушевським). Про те, що Сакович був уже цього року в Києві, свідчить його оповідь в «Epanorthosis» як очевидця висвячення українських православних ієрархів патріархом Єрусалимським Теофаном у Богоявленській церкві Київського Братського монастиря (жовтень 1620). Цього ж року змінив М. Смотрицького на ректорській посаді Київської братської школи. За даними, зокрема В. Аскоченського, Сакович перед цим був домашнім учителем у родині майбутнього київського воєводи А. Киселя. Належав до найбільш освіченої частини діячів Київської братської школи (Й. Борецький, М. Смотрицький, X. Євлевич та ін.), зусиллями яких школа швидко підіймалась до рівня вищої. Сакович викладав поетику, риторику й філософію. Був палким поборником освіти, переконаним у тому, що виховання й набуті знання роблять людину людиною. «В деяких місцях, — писав Сакович, — нині більш потрібні школи, ніж численні церкви без єдиної школи… Буває, що в якомусь місці є десять або п’ятнадцять церков, а школи немає жодної. Звідки ж будуть братися добрі читачі, писарі, півчі, а також і священики… ?»
Високо підносить Сакович постать митця, який допомагає людині творити її власний і навколишній світ. Але й не відкидає ролі видатних державних мужів, які спрямовують народ на доленосні дії. Ця теза, зокрема, яскраво відбита у його творі «Верше на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного», що є кращим віршованим твором в українській літературі поч. XVII ст. Написаний з приводу смерті гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, одного з засновників Київської братської школи, її благодійника й покровителя. Вперше читались «Вірші» на похованні гетьмана «в неділю проводную» 10.04.1622 р. двадцятьма спудеями-риторами. Вони сповнені високих почуттів патріотизму, прославляють запорозьке козацтво, його гетьмана, що віддав життя за вітчизну. На думку Саковича це — найвищий подвиг, бо «… хто за вітчизну не хоче вмирати, той потім мусить з нею погибати». Це яскраве підтвердження того, що українці мали глибоке чуття національної вітчизни, державності, потребу її творення й захисту.
«Вірші» — безцінна літературна пам’ятка київської поетичної школи, біля витоків якої стояв Сакович. Вони написані тодішньою українською літературною мовою, що підтверджує високий рівень українського риторичного мистецтва, а також свідчить про патріотичне виховання студентів Київської братської школи. Крім того, містять цінні історичні відомості, фрагменти біографії уславленого гетьмана.
Сакович — автор двох філософських творів: «Агіstoteles problemata, albo Pytania о przyrodzeniu czlowieczym» («Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини», 1620) і «Traktat о duszy» («Трактат про душу», 1625). Твори написані в роки ректорства Саковича у Київській братській школі, надруковані польською мовою у Кракові. Мають філософсько-природничий характер, за структурою це підручники. Автор виявив у них широку ерудицію: він залучає праці філософів античності й Відродження, сучасних йому мислителів, оперує численними філософськими категоріями, одночасно посилається на ідеологічні проблеми в Україні. Все це свідчить про те, що в Україні вже на той час існувала своя філософська традиція і що філософія вже досить ґрунтовно вивчалась в Київській братській школі.
Трагедія народу, у якого відбирали свою і нав’язували чужу віру, мову, культуру, стала й особистою трагедією Саковича. У 1624 р. або на початку 1625 р. він залишив Київ і на запрошення Л. Древинського переїхав до Любліна, де очолив православне братство. Але відносини з братством не склалися. У 1625 р. Сакович прийняв унію й став архімандритом греко-католицького Дубнівського Свято-Преображенського монастиря на Волині. У 1641 р. прийняв католицтво й завзято виступив як антиуніатський та антиправославний полеміст. Переходом з однієї конфесії до іншої, «в’їдливими обмовляннями» покинутого ним православ’я і його захисників Сакович набув недобру славу і не одного позбавив бажання, як зазначав М. Грушевський, йти його шляхом. Помер у Кракові, там і похований.
|
