-Чом мовчиш ти любий,засмутився?
Дивишся крізь мене в далечінь.
В чорному граніті примостився
І під ноги кинув свою тінь.
-Як тобі тут,на Алеї Слави,
Біля хлопців бравих,як і ти?
Не питаєш ти ,як мої справи?
Як на світі цим,мені живти?
-Чом ти став такий не балакучий ?
Ніби рідний,але вже не мій.
Знаєш ,який в серці біль пекучий?
Дуже тяжко все робить самій.
-Чом мовчиш? Соромишся сусідів?
Хоч би взяв наснився у ночі.
Біля мене із донькой посидів,
Пам"ятаєш,де кладу ключі?
-Знов ні слова,тишину лиш чую.
Старі квіти з вази приберу.
У холодний камінь поцілую,
Через тиждень знов сюди прийду.
Тай пішла.Злетіла чорна хустка.
Сльози ріками лелися по щоках.
Так хотілося заповнить в серці пустку
І почути голос ,хоч у снах.
Невеличка хмарка прилетіла.
Курячим спустилася дощем.
І плита гранітна помокріла...
Просушило сльози ...вітерцем.
23.06.2022р.Олександр Степан.
