Знов хилить колос жито до землі,
в нім дозрівають зерна золотисті.
А скільки сліз... ще більше, ніж краплин
із хмар плакучих на зеленім листі.
Та сльози це не краплі дощові,
земля вже спрагла, дуже хоче пити.
Додайте, хмари, силоньки землі,
щоб щедрий урожай змогла зростити.
Хліб сіємо, щоби життя цвіло,
щоб з радістю схід сонця зустрічати.
Дитячим сміхом повнився щоб дім,
і короваєм пахло в кожній хаті.
Тут в ластівки під стріхою гніздо,
і лелечата синь небес пізнали.
Нехай наллється зерня в колоску,
з надією на краще висівали.
Полийте землю, хмари дощові,
радіє світ весь крапель голосочку.
А ми зберемо житечко своє...
дзвенить життя у кожнім колосочку.
А ще дозріють груші у саду,
наллються соком яблука рум'яні.
Ми коровай спечемо із зернят,
які любов й жагу життя ввібрали.
Знов хилить колос жито до землі,
в нім дозрівають зерна золотисті.
Так! Це не сльози. Краплі дощові
виспівують в житах... й зеленім листі.
Радий бачити Вас Надю на сторіночках клубу...
Про вірш. Написано, як завжди - майстерно і красиво.
Але емоціїї надзвичайно сильні.
Відчуття болю, відчуття горя...
Описано майстерно...Важко читати.
Але, слава Богу, залишила-таки віру в Перемогу, віру в майбутнє.
Міцного Вам здоров'я, щоб вистачило сил писати такі вірші.
Надю, прчитав цей віршик в новій редакції.
Бачу, що ви не залишились байдужим до свого твору і вклали в нього серце і душу.
Вірш став просто світлий, хоча ідея твору залишилася незмінною.
Від початку і до кінця, це вірш про красу нашої землі і надія в Перемогу.
Тональнісь твору змінилася з похмуро мінорної на яскаво мажорну.
З задоволенням перечитую.
Чудова робота.