А темрява густішає, як тіні
В передвечірній час полутонів.
Липнева ніч...
У неї очі сині
І цілий кошик загадкових снів.
І кожен день вона краде хвилини,
Скорочуючи світла певну мить.
До осені то будуть вже години.
І день серпневий стане сльози лить,
Що не встигає доробити справи,
Що ніч його жене, вкладає спать.
День в вересні скорочує октави,
Щоб встигнути до ночі доспівать
Пісні тужливі,
Передати жовтню ще меньше світла,
Темні вечори.
І хоч фарбує листя в колір жовтий,
Не допоможе, бо уже згори
На землю ллється темна прохолода,
Підмогрує зірками небосхил.
Листопад...
Грудень...
От коли нагода,
Зібравши на останок більше сил,
Зимі почать скорочувати ночі,
Ловити світла крихти, як сніги.
Хоч ніч їх віддає так неохоче,
Але поволі вимушена йти.
А там весна і світла, і грайлива
Своє візьме - пентаклі в гаманець.
А червень мій веселий, пустотливий
Зведе всі намагання нанівець.
І все спочатку...
Дзигарі вартують
Чия візьме - чи світло, чи імла.
Ця "боротьба" природі так пасує...
Аби ж не заважала їй війна...
