Святився час…То ранок наставав…
Торкнувся ледь сіренької завіси…
Стовбурчилась від свіжості трава,
Озвались голоси пташині з лісу.
Вони хитнули тишу навкруги,
І та впилась красою чарівною,
Вдяглося небо в дивні корогви,
Хоча ніщо не пахло тут війною.
Аж ось війнуло холодом з води,
(То озерце задихало частіше),
Згубились у траві нічні сліди,
Адже виходили на полювання миші.
Я ж споглядаю божу цю красу,
І в гості тиха радість попросилась.
Утік далеко десь вчорашній сум,
Хоча сльоза щоку таки зросила.
. 30.01.2022.
Ганна Верес Демиденко.
