|
Ееевааа!..
Ева. Я заблукала. Я так сильно заблукала, що жоден крик, жоден клич не виведе на мене вірного і відданого. Нічого вічного. Жодного стрічного. Прихильників безліч, а поплічників? Так, щоб нога в ногу, думка за думкою, серце поруч зі серцем. Так, щоб довіку, без застережень. Так, щоб без підступу, без обману, без зради. Так, щоб поради не роздавали, а радили. Скажете, неправильно? –Байдуже. І коли неправий, щоб не бралися кидати першими камінь. Не показували пальцями, як на стихійне лихо, пальцями з обгризеними нігтями. Обгризали їх не з розпачу, а зі страху, що і на них повернеться рівно половина. Бо в чесному світі все по-чесному, тому половини завжди рівні. Щоб не цуралися. Щоб ніхто не дочекався третього півня. Тільки не третього півня! Щоб кожен кожному рівня. Так, щоб не казали: надто пізно! Це слова для грішників, а гріхом – невірство. І щоб ніколи, ніде, ні за яких обставин не сумнівалися. Щоб понад силу старалися вірити. Так, щоб не засуджували віру тих, що старалися дужче за інших. Тільки так, не менше і не більше.
Скажете, надто вимогливо, надто утопічно, адже ніхто не ідеальний і ніщо по-суті не вічне? Ба більше того – жоден не є і не стане навіть для себе Богом? Тут я погоджуся. Але хочеться так, аби ще з порогу давали присутнім розуміння своєї присутності, щоб заповнювали собою простір аж до межі чужої аури, і щоб за межу! Іноді варто і за межу.
Але в лісі для заблукалих кольорові ходять по чорно-білих квадратах. Надто складна гра і надто завзятий противник. Тож варто б себе запитати: ким він є? Ким є ти у лісі думок між густими тінями віковічних дерев? Хто ти у дзеркалі своїх розгублених очей? Чи таким ти виявишся і в задзеркаллі? Чи то не ти, а хтось інший не може визначитися з власним ростом в той час, коли насправді все просто, коли насправді ти одночасно і низький, і високий?
Прихильників безліч, а поплічників? В голові стільки слів, що вони вже починають спотикатися одні об одних, аж клубком у горлі застрягає крик відчаю, крик протиріч: ева! Жодного оклику, бо заблукалих більше, як пошуковців, а знайдених менше, як втрачених.
Голова з пліч! Голова з пліч! Чорно-білі квадрати вже ладні називатися ромбами, та хто ж їх послухає. Бо гра надто складна тоді, як насправді все просто: прихильників більше, ніж поплічників.
Тому, щоб самотужки знайтися, коли розгледиш на краю лісу освітлену хатину і доберешся до неї, в безпам'ятстві повторюючи про себе: ева, тоді й станеш одним зі знайдених, бо ходив не квадратами, а ромбами. Але не забудь, тільки не забудь ще з порогу дати присутнім розуміння своєї присутності. Без межі. Тільки так, не менше і не більше!
28.10.2016
*Ева – крик про допомогу заблукалих, неофіційно визнаний на міжнародному рівні, завдяки легкості звучання і вимови
**Ева – ст.-жид. ім'я Haṷṷā haįā "жива"
Картина – Фабіан Перес
ID:
952228
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.07.2022 20:50:28
© дата внесення змiн: 04.04.2024 11:25:17
автор: Гриць Янківська
Вкажіть причину вашої скарги
|
