Нині у тиші я живу,
одна, як муха сиротою...
І знаю я чому мовчу,
чому укрита німотою...
Це одинокості права,
мене зробило безязику...
Багато літ живу одна,
і так за роком пливуть роки...
Немаю з ким я розмовлять,
і так від ночі і до ночі...
Люблю читати і писать,
болять і руки, ноги й очі...
А розмовлять немає з ким,
хіба що з котиком рудим...
А чи з собакою надворі,
і так сьогодні, як і вчора...
І завтра також буде так,
і в дні наступні, знов щоденно...
Не знаю збутись цього як,
життя вже, звісно, не пісенне...
Отак у тиші і живу,
одна неначе у тенетах...
Та я не плачу й не кричу,
як на безлюдних десь планетах...
Такий життєвий маю рок,
змінити щось уже не можу...
Тихенько йду за кроком крок,
й нікого, звісно, не тривожу...
Не впадайте, дорогенька духом,
Ви не одна, у Вас є друзі.
Незабаром прийде Перемога,
В нас вороги відкинуть ноги.
Гарно та тільки з сумом! Терпіння Вам та віри у кращий завтрашній день!
Дякую,Надійко! У мене ще є чи то робота, чи розвага, це мій Рудий котик, собака Лейла і її одне маля, ( було аж 4, та слава Богу трьох уже забрали, лишилася одна проказниця, бо все що вона може стягнути з коридора, чи з порога, треба збирати мені)...