Шумлять степи, свищуть діброви,
Хвилює шепотом трава,
Здались, зняли важкі окови
Раніше збурені поля..
В зеленім килимі сонливо
Павук хатинку пропліта,
Підскоком дрізд гуля сміливо,
Гуде і томиться земля..
Все вітер грає колискову,
Листок із долу підійма,
А ліс.. кружля у нім шовково
Незримих полчищів дива
В лискучім березі при гаю
Зближаюсь з правіком планети,
Люблю тебе, мій рідний краю
ВідчАйно, віршами поетів
Захоплена, єднаюсь з світом,
Сную й дурманю наяву,
Вдихаю цвіт, зливаюсь з літом,
Свічусь любов'ю.. бо живу!.
У житі стрибунець дрімає,
Роса блискоче веселково..
Нічого значення немає,
Лиш тиша.. й спокій, що навколо..
Як же гарно Ви пишете!
Пейзажно, імпресіоністично. Світла людина-оптиміст)
Я це зрозумів ще по нашому з Вами міні-діалогу в коментарях.
Даруєте радість собі та людям
"Дібрався до Вас" звузить мандражно, небезпечно-хвилююче)))
Довго ж "добирався", хлопець із "пташиним" прізвищем!))
..Щирі подяки, Максе!!
Я би рада потішити Вас і себе новими світлими віршами, та ідей повітряні ниті наразі не влітають в оптимістичну мою голівоньку) реальність буденна лягла коленкором у життя мого фоліант
Птаха теж може заблукати)
Особливо якщо її крила у вигляді прізвища пішли від бабусі, а не з народження)
Як я люблю це слово - "коленкори" - воно таке незвичне, мов з якоїсь казки!
А я інколи по 2 тижні також нічого не пишу, а інколи за 1 день - 5 віршів! Хіба це нормально?)
Все ще буде. І Перемога буде, й тоді - море світлих, позитивних віршів. Головне не втрачати віру та оптимізм, бо це єдине, що зараз усіх рятує))
Яка авторка, такі й слова - незвичні, "мов з якоїсь казки"..))
Хай це буде на сьогодні про Шехерезаду (чомусь спливла на ум, через свою "східну" нетутешність)), без болючої/болісної передісторії царя і його численних жертв (перепишу казку на свій лад, без попереднього сюжетного негативізму!))
Насправді я не жаліюся на відсутність Музи (просто граю словами) - приймаю дань життя, як воноа є: зараз є так, потім [буде> інак.., розуміючи, що на все свій час і період.. Отак по-філософськи і майже покірно-смиренно, із вдячністю Богу за те, що є..
У творчості немає "ненормальності", здається, це і хороший сублімаційний "відтік".. ну але аморальною її я теж не бачу
P.S. Не блукайте - все ж у Вас (у птахів) є крила!
І звичайно, буде!); не втрачаємо!) Я у цьому не сумніваюся, аніскільки)) амінь!)
Пані Валентино, дякую за Ваш візит, рада йому!
І за комплімент віршу!
Заблокувала якраз через те, що Ви описали))
Він не потребує коментування, потребує звертання на нього уваги))
Дякую за Вашу думку, а чому так вважаєте? Природа багатогранна, емоційно-переливиста: то бушує-хвилює, то сонливо шепоче..) степи, поля, гаї, ліси, діброви.. моря)
Ростиславе, дякую за такий натхненний коментар! І за комплімент) Що мавка - то мавка, що дивограй - то дивограй: на природі так вже набулася, та у вирі (ба - полоні!) емоцій, що вже й забула що таке цивілізація )) тепер треба "випірнати" у світ земний, мирський, зі своїми турботами насущними і структурою)) Важко/непросто подекуди бути мавкою, скажу я Вам - вкрай неземні то створіння!)
Дякую..
До всього живого, самого життя, краю, Планети (хіба крім того самого кодла зла, що чинить біду в Україні)..
Дай Бог, щоби було так всією нашою територією, і буде, вірю.. питання часу((
Дякую, що розумієте, відчуваєте!.. Справді.. - Багатство тиші неоціненне - там стільки скарбів приховується!.. Годі й передати.. Ще й коли у природі їх черпаєш... Нічого більшого/більше й не треба тоді.. тільки злиття, повна, тотальна єдність тебе з природою..