я не гадав, що вмію так кохать
до того часу як з’явився перший сніг
коли це встигли ви красуне стать
богинею думок і спогадів моїх
міледі ви сама прекрасність
ви виткані із шовку та перлин
чому до мене строгі, ваша ясність
чому не хочете ділить разом хвилин?
покиньте мої сни і душу мою
бо нерозділене кохання убиває
розкішністю мене ви прирекли зимою
з тих пір пожежа в серці ненавистному палає
хотів би поруч вашої чарівності спочити
тремтячими устами вас довіку величать
дзвольте мила палко вас любити
не маю сил могутні почуття до вас ховать
готовий впасти я до ваших ніг
не вірю я, що хочете мене видати
для чого випав той заклятий сніг,
що мушу,немов мученик страждати
