(посвята новоприставленій р/б
Катерині Павлівні Наградській)
Де взяти нам всім сприйняття,
За обрій зникла, що з життя,
Газдиня гарна, з маяття
В світ інший той, без вороття…
Як пережити цю пітьму?
Пішла з життя вона, чому?
Не було геть передчуття,
Що скінчиться серцебиття…
Адже, де мудрості літа,-
Завжди з чуттєвістю мета,
Чим пломеніючи жила
Та дуже сильною була…
Крах,- працьовитого буття,-
Безмежного край небуття,
Де син Павло та чоловік,
Що мали теж короткий вік…
Щодня їх згадувала лик,
Не гамувала серця крик,
Тепер разом у мирі тім,
Де з вічністю душевний дім…
Лишила на землі весь жаль,
Скорботу, з тугою печаль
Та надбання оті свої
З великим досвідом,- сім’ї…
Лишивши пам’ять назавжди,-
Не скаже більше стій, зажди,
Разом поп’ємо каву, чай,
Посидимо,- не поспішай…
Тепер лише у згадках мрій
Чай пити всім за упокій
З сльозами в серці та очах
За царство те на небесах…
25.10.2021р.
