Лоскочуть сльози, шепочу молитву,
До серця тисну руки і грудей,
Стою посеред поля тої битви,
А навкруг мене тисячі людей.
Віками все ще кровоточать рани,
Бо плаче кров'ю ця свята земля,
Квітками поле всіяне й кістками:
Цей подвиг небу вічно прославлять.
Хто тоді думав з козаків про славу,
Чи про своє збережене життя,
Була на кон поставлена держава,
Нащадкам здобувалось майбуття.
Кістки і кров вже поросли травою,
Копита все ж ще чуються гулкі,
Кому ми правити вручили булавою,
Чи простить Бог гріхи наші тяжкі?
Галина Грицина.
