На жаль, перше слово – на жаль
(завжди наче реквієм),
промовлене голосом тихим, оголеним, так,
що гойдає рядки мов завіси гойдають двері –
скрегочуть, ридають, сміються іржою, скавчать.
А за ними кімнати. Кімнати – історій, людей,
предметів, що більше розкажуть про тіні, як світло,
наче, –
тут сонце заплуталось в сітях фіранки і там –
спіймалася муха, як час, що нічого не значить.
16.02.2021
оригінальний погляд на світ з кімнати в яку заторможують попадання променів фіранки в яких заплуталась муха що відчула потребу бути в цій кімнаті
респект