вчора ввечері я випив забагато,
адже там зі мною в клубі
було забагато дурнів.
всі вони грають за правилами,
я – також,
бо треба справляти сприятливе враження
навіть тоді, коли почуваєшся дурнем.
отже, береш собі ще,
та й п'єш-випиваєш ту випивку, випивку.
непоганий спосіб, щоб згайнувати вечір.
тут тирлуються в колі друзів,
та грають в якісь колективні ігри.
ніхто з них не зміг би грати на сцені, як я.
далеко їм до мене, – шкода, що я тут сам.
гайда звідси. гай-гай! здається, я згадую:
знав цю сцену раніше; згадую:
та коли відчиняю двері
до своєї порожньої хати,
вже нічого не згадую, все забуваю.
дзеленчить телефон. хтось мені каже,
було б дуже добре з'явитися в цій виставі.
що я можу сказати? я просто не можу думати.
вона це точно знає, і навмисно морочить голову.
– голову, голову, голову.
гаразд, я вже виходжу.
вуличний рух видається кривим та млявим.
я забарився трохи, бо вона вже чекає довго.
зиркає сердито, вередує всупереч всьому.
ах-ах-ах.
спостерігаю цю сцену, й згадую:
отакої! це вже ж було!
та коли відчиняю двері своєї порожньої хати,
знов те все забуваю
paint box, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=0vO96jJHOuU
