Турботливо Янгол підставив їй крила,
І дмухав життям в її тіло щораз.
Вона ж задихалась й очима молила
Ковточок повітря, вмирати не час.
Здається,так мало на світі прожи́ла,
Хоча вже у коси вплелась сивина.
Не встигла.. Багато в житті, не зробила..
Невже це насправді вмирає вона?
А там, в ріднім домі у неї родина:
У розпачі діти, сумний чоловік.
Хоч виросли діти, та в доньки ж дитина,
Всього один рік, як з’явилась на світ.
Тож всім необхідна її допомога,
Та й батько старий - безпорадний тепер.
Невже закінчилась життєва дорога?
Ще й зранку сусід по палаті помер..
Провалля.Знов темінь. Відкрилися очі.
Вдихнула повітря.. О, Боже, жива..
Сплелись воєдино і дні, й темні ночі..
Одна лиш надія на Божі дива..
На стільки сильний вірш, що читаю й відчуваю душею
кожне слово, кожен подих. Забираю в обране.
Спасибі Олю за такий гарнющий вірш.
Щастя Вам, натхнення, теплої радісної весни й любові.
Олю, коли читала, то аж мороз пробігав по шкірі!!! Така болюча тема сьогодення!!! Тепер тільки надія на Господа!!! Сильний твір!!! Здоров*я тобі сонечко і твоїм рідним, Божого благословіння!!!