Нічого гіршого немає,
як поховать своє дитя...
І навіть ворогові злому,
ми відчуваєм співчуття...
Це страшне горе незабутнє,
живе у нас усе життя...
І все стає в житті похмуре,
в суворих прикрощах буття...
Жалоба гнітить тоді розум,
і радості в житті нема...
Живемо в світі ми з тим болем,
й навіть весною в нас зима...
І кожне свято, нам не свято,
в душі постійно в нас пітьма...
Сумна весна і навіть літо,
і восени бува зима...
Пишу про сина вірш і пісню,
а душа плаче і рида...
Дає мені розраду й втіху,
його дитина чарівна...
Уже вона давно доросла,
в сирітстві якось все ж зросла...
Бо вже давно нема й невістки,
така от доленька сумна...
Піду на цвинтар я сьогодні,
там їх обох я пом"яну,
Їм прочитаю свої вірші,
І все про доньку розкажу...
Надіюсь, що вона приїде,
з нею ми прийдемо удвох,
Жура моя у степ віійде,
ми сум розділимо на двох...
Нічого гіршого немає,
як втратить ріднеє дитя...
І біль утрати не минає,
і кожен час, і все життя...
