Так! Рідною в своєму краї
Люд український розмовляє.
Вона знайома нам з дитинства:
Ковток повітря свіжий, чистий,
Ковток холодної водиці,
Що є у батьківській криниці;
Це - промінь світла у віконці,
Що посилає з неба сонце;
Це - нездоланність, гідність, воля,
І піт засіяного поля;
Це - дзенькіт в лузі косарів
Та важка праця шахтарів,
Гучний відгомін із дзвіниці,
Що в кожнім серці відізветься;
Це - мова прадідів й батьків,
Звучить впродовж усіх віків.
Погоджуюся, Олю, мова - це наша свідомість, чи ми справжні українці. Раніше так, погоджуюся, а зараз хто мішає говорити українською, знаючи її говорять всерівно російською.
Добре, що пропагуєте рідну мову.
І чому в Україні ми боремося за рідну мову.
Уже у 80-ті роки, у Києві, я не міг найти українську школу для своїх дітей. А здавав іспити в плітехничний інститут російською, російсько мова була в унівеситеті ім. Шевченка, в технікумах, техничних училищах і на вулицях Києва і заводах і фабриках.
А на даний час В Московії намає ні одної школи ураїнською, останню українську бібліотеку в Москві закрили а диреутора посадили. І мовчок і наших, і чужих, і заграниця.
Отож-то, що навіть, в Києві все було російськомомним. Це було престижно - розмовляти російською. А тепер змушені боротись за свою мову. І це тому, що ще не у всіх прокинулась національна свідомість, а залишаються на рівні "какая разница". Від цього всі наші біди..
По розказам мами, в 33 році вимерли ураїнці від голоду. З сіл і селищ нікого не випускали і не впускали. То був геноцид. В Московії голоду не було. Там був голод де проживали комактно українці, донські козаки. На місце померлих привозили росіян тисячі-тисяч. І комуністична полтика була русифікацію Україну. Ось те і маємо.
Ми стали зомбі, а поправить це майже неможливо.
А чому неможливо? Телебачення помаленько перевели на україномовне, в громадських установах вийшов указ розмовляти тільки українською, залишились тільки люди. Якщо ми всі почнемо розмовляти українською мовою, то ця проблема відпаде сама собою. Просто все залежить від людей. За Україну наші діти зимою в морози серед поля, і в холоді, і в голоді, вартують і гинуть, а ми що не можемо їх підтримати, хоча б тим, що хоч розмовляймо українською, а не мовою ворога, який вбиває наших дітей. То кого ми підтримуємо? Де наша свідомість?
На Україні проблеми будуть до пори, поки старі комуністи та їх діти, онуки бувших комуністичних керівників обкомів, крайкомів, комсомолят не відійдть від влади всіх рівнів, Україна буде сиротина. І тому ми українці, виборюємо свою, рідну пращурівську мову і не видно кінця. Кожна сволоч доривається до влади і ганьбить нашу мову, викручує, калічить духовне надбання українця.
Вони розрушили СССР, щоб собі прихватити наше добро, розорити Україну. Багачу неважно держава, народ.