А може, треба все почати знову?
Блукаючи у Всесвіті ідей,
Відразу віднайшла життя основу,
Гартуючися вчинками людей.
Ґвалт знов моє натхнення підіймає,
Даремно тільки слухаю себе,
Емоціями душу накриває,
Єдине – совість не туди гребе.
Життя кружляє радісне й шалене,
Завжди мене підбурює чомусь.
І здійснює щось зовсім нездійсненне,
Й тоді від щастя плачу, чи сміюсь.
Їжакувата я буваю рідко,
Коли, хіба що, боляче вколюсь,
Либонь, від зайвих слів буває гидко –
Моє терпіння тріскається. Хрусь!
Напевно, ну занадто вже мрійлива.
Обійми – найвагоміша з потреб.
Питаю в себе: "Сльози це, чи злива? "
Розтанути б в блакиті сотні неб,
Спитавши тільки дозволу у Бога...
Тверда для моїх ніг оця земля.
Уважніше! Тихіше якомога!
Фантазія зі мною розмовля.
Хапаюся за неї, щоб літати,
Це шлях єдиний у щасливий світ.
Чогось простого треба побажати:
Шампанського, і на колінцях кіт.
Щось зовсім незначне, але важливе:
Юрбою, може, гратися в сніжки?
Я створюю життя своє щасливе,
Від А до Я уплівши в ці рядки.
