Йдучи, йду ...
Йдучи, йду. Тонко. тінню зливаюся з прозорістю старого парку, ледь доторкнувшись до його поріділого листя. Там падаючим листям шепочуть птахи про свої мрії в тумані ночі. Там місяць сплітав нам колись мережива сяйв, і завмирало серце від близькості твоїх улюблених очей. Там липи вікові досі зберігають наші слова німі. Ми їх сказати один одному так і не зважилися про те, що стати мало, але так не сталося, на дно душі лягло, перехворіло. А роки очікування заснули, заспокоєні виплакані гіркотою ночей без сну, залишивши відлуння давнього болю та крапок слід неправильних відповідей, поспішних , невірних висновків
нам на двох. ...
Йдучи, йду. Оглянусь, подивлюсь, нічого не залишилося? Може, шарудіння кроків твоїх в глибині листопада почую, може, ніжність твою, стікаючу з пальців на пасма волосся принесе мені з минулого вітер? Або ім'я твоє повторить на прощання - рідне співзвуччя. Сколихнеться бажання, як раніше, як раніше, як пам'ятаю, впертою лінією щоки торкнутися - зігріти себе диханням твоїм. Доторкнутися до лінії плеча - в неймовірній ніжності розтанути. Знову до лінії долі твоєї доторкнутися випадково, тієї, що вздовж долоні і навічно, знаючи: ніколи їй не збігтися з моєю ... Ти вміла любити і розуміти, навіть якщо я пророкував розлуку, і навмисне не тримала мене за руку, знаючи, що повернуся до тебе знову. Ти душею могла мене читати - відчувати, як в лабіринтах думок, я своє світло шукаю, свою дорогу, до тебе вона веде - такий результат. Що залишається нам? Тепер трохи:
від любові не відреклися.
Йдучи, йду. Серце своє тобі залишаю, не оглядаючись, без всяких сумнівів. З тобою воно поруч, де б я не була, де б не призначила доля нам перебувати. Значить, надія мені буде за ним хоч через тисячу років повернутися, тобі - причина залишиться цю тисячу років мене чекати.
ID:
882323
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА:
дата надходження: 10.07.2020 07:53:21
© дата внесення змiн: 10.07.2020 07:53:21
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
