Не запізнись сказати те, що на душі.
Слова знайти повинні адресата.
В зимовий час не зеленіють спориші,
Під сонцем теплим тане сніг хрещатий.
Не запізнись сказати, що ти кимось жив,
А може, це йому потрібно дуже.
Бо у житті буває стільки сильних злив,
Морозить інколи людська байдужість.
Не запізнись. Мовчання не додасть тепла.
А для людини кілька слів - спасіння.
То ж не зламай душі стебло, бо стільки зла,
А вчасно слово сказане- безцінне.
Усе життя кудись ми поспішаєм,
А як встигаєм, розумієм - не туди...
Відтак не те що треба залишаєм -
Не ті слова чи дії, і не ті сліди.
Але мовчать ті, хто на нас чекають,
Хоч сподіваються: ми можемо змінитись,
Бо по собі напевно добре знають,
Що інколи не пізно, навіть запізнитись.
Дуже мудра, актуальна лірика, Світланочко!
Недарма кажуть: "Добре слово навіть злого може зробити добрим,
а зле слово навіть доброго може зробити злим!"
Добре сказано, Світланко! Багато непорозумінь виникає тільки через недомовленість, котра породжує якісь здогадки, а нови не завжди відповідають дійсності.