Кружляє небом біла цятка,
немов пір'їна на вітру...
То була крапля на початку —
зростила крила на льоту.
Вона летить собі додолу,
до тої рідної Землі,
а білі подруги довкола
кружляють наче чарівні.
Зима, це твоє перше диво,
яке спускається з небес
і ти неспішно та грайливо,
прядеш гармонію чудес!
Встеляєш білим покривалом
німі — засмучені сади...
Немов білилом — ідеалом
фарбуєш осені лани...
Застиглі ріки у хурделях...
Круті молочні береги...
Пухові мантії на скелях,
в торочках мерзлої води.
Вкривай, вкривай Зима хутчіше:
ліси, озера та поля.
Святам потрібна Новорічним,
твоя омріяна краса!
не випросили поки що пухнастих мантій... але, мабуть, усе попереду. Мальовнича лірика, пейзаж якого б дуже хотілося. Дякую, пане Олеже, за сніжну мрію!
у нас мете - так гарно на вулиці, та і з вікна приємно спостерігати
чомусь Ваш гарнезний аірш навіяв спогади про пісню "Малесенькі сніжиночки, вродились ми з води..."
Чудова поезія!
На жаль... сипне трохи прикрас й розплачеться зима - дівиця...
Повіє теплий вітерець,вкотре повеселиться...
Вуалі білі зникнуть в полоні туману..
Як пережити зимі- панянці цю оману...
деж той мороз,що обіцяв охороняти....
І віхола,що мала завітати
А "мо на Новий рік і збудуться всі мрії...
І я чекаю на сніжок...у душі плекаю надії.
Гарного вечора Вам!