Якось у суботу по обіді зібралися птахи на галявині карпатського лісу та й почали сперечатися, хто з них найважливіший. Крук сказав: «Я! Бо я найстарший із вас. Мені сімдесят років, багато чого я бачив у житті, багато знаю».
Сова заперечила крукові: «Не ти, а я найважливіша! Бо хоч і не найстарша з-поміж усіх, але наймудріша, малят-пташенят у школі навчаю, старшим поради даю, вчителюю давно і з надихом».
«А хіба мене не можна назвати найважливішим? - запитав дрозд. – Я гарно спваю. Наповнюю простір симфонією гучних та дзвінких звуків. Люди завмирають, коли чують мій голос».
«А хіба я співаю гірше? - запитав зяблик, - хіба не дивую світ своєю піснею? Згадайте, як починається мій спів? Розсипом дзвіночків і «стукотінням», подібним до бою барабанів. Правда? А чим закінчується? Треллю. Хіба не дивовижно це? Хіба цього мало, щоб мене можна було назвати головним?»
«А хто найвище літає від усіх? – запитав орел. – Не я, часом? Ні? Я-а-а-а-а! То, може, я найважливіший?»
Тут скеляр підлетів, сів на середину галявини. «А подивіться-но, друзята-пташата, на мене, - мовив і крутнувся. - Голівка і спинка у мене блакитні, як небо, грудки – яскраво-помаранчеві, крильця – чорно-коричневі. Хіба не красень я? Хіба не заслуговує на те. Щоб зваися найголовнішим із птахів?»
Дятел сидів собі на найближчому до галявини дереві й нічого не говорив. Ні́коли йому було теревені розводи. Тридцять сім тисяч разів за добу він мусить дзьобом ударити об стовбур дерева, в його корі комаху знайти і з’їсти її. А як не робитиме цього, ліс загине. А ліс – це сила. Це кисень для тварин і людей. Це – життя для світу.
То хто з птахів, на вашу думку, найважливіший?
я тоже нааисала таку байку вірш про горобчика і соловейка.Хто з них краще співає.Горобчик , вихвалявся що найкращий.А соловей ,не вихвалявся а мовчки співав.
я тоже нааисала таку байку вірш про горобчика і соловейка.Хто з них краще співає.Горобчик , вихвалявся що найкращий.А соловей ,не вихвалявся а мовчки співав.
