Словами, що на світі не існують,
Душею розкривала вічні теми,
І досі світ співає: Алілуя!
Вмираючому лебедю твоєму…
Балет… сади… самотність і тюльпани…
Пуанти і душа – листок кленовий…
З легким, граційним, мов повітря станом,
Лебідка лине проти вітру знову.
Мов віхола – річні абонементи...
Збираєш континентами аншлаги.
Ти дихаєш, здавалося, балетом,
Із ним душа тримає рівновагу…
Все особисте принесла ти в жертву:
Спектаклі – це твої єдині діти…
Про Павлову писали всі газети –
Про творчу, ніжну, чарівну Сильфіду.
Пішла з життя… і тільки шлейф здогадок
Залишила коханому між думи…
Полинула за обрій снігопадом,
Одягши гордо лебедя костюма.
Твоє життя зірвало шквал овацій…
Фінальна сцена. .. Ти – в останній ролі…
Лебідка б’ється у прощальнім танці
Поміж віків, країн, стежок і долі…
( Світлина з інтернету - образ Умираючого лебедя у виконанні Анни Павлової, однієї з найвидатніших балерин XX століття.)
дякую... мені дуже приємно 
Чудово! 
Це ж як присвята балерині. Душевний вірш. 
