Життя малює власні візерунки
На чистих аркушах рожденних нині доль…
І, як відьмак, в казан вкидає трунки,
Сховавшись в тінь опівнічних тополь
Сполохано ховається за хмари
Рогатий місяць – видно – молодий.
Спить божий день, тиняється без пари
У чистім полі коник вороний.
Й козак не спить – така козацька доля -
Попід зірками прокладати шлях,
І приручати рідне Дике поле,
І на коня сідлати власний стах.
Коли життя заварить казан зілля,
То пити залпом, наче раз живеш.
Нехай на ранок встанеш, як з похмілля,
Радій, що встав, радій, що не помреш.
І так щораз, лиш молодик на небі,
Літопис доль складає вартовий.
Та козаків все менш стає далебі.
А ти козак? Скажи, хто ти такий
Чудова лірика! 
