О юність чиста, так наївно віриш
У непорушність Правди і Добра;
В житті об підлість покривавиш шкіру,
Бо ж кажуть: правда в кожного – своя…
Якщо душа не вилізла з болота,
Оглухла совість скніє – не болить,
То бур’яном буя рясна підлОта,
А Правда в склепі летаргічно спить.
Бо у погоні за життя дарами
Так лицемірим часто знов і знов,
Так молимося – каємося в храмі…
Але ж вона одна, як сонце в небі,
Ця Правда! Саме їй молитись треба,
Бо Правда – то є Бог, а Бог – Любов.
*********
Так, Правда – то є Бог, а Бог – Любов,
Вона і родить, і ростить-плекає,
Подяки за добро не вимагає,
А колоситься рясно знов і знов.
Любов ця неосяжну силу має,
Якщо дитину гріє рідна кров,
Звільняє душу від страхУ оков,
Підносить, і міцнить, і надихає.
Любов’ю чистою ясніє білий світ,
Юнацьким покликом цнотливого зізнАння,
Де юність наша – той любові міт?
Воістину, Любов – найвища суть
І цвіт життя, бо не дано забуть
Свого найпершого наївного кохання
************
ДЯКУЮ, пані Катерино!!! 
))) добре пішло! 
