ПТАХА СЛАВА
Як ти живеш, мій давній друже?
У тій пустельній чужині,
Чи не болить серденько дуже,
Як Рай згадаєш у вісні...
Та ні. той рай тобі не милий
То все чуже, було давно
Але ти мав співочі крила.
Влетів на них, в чуже вікно.
Там тепло, солодко спалося.
там є клітина золота.
Та сиве стало враз волосся.
Бо птах без волі не літа.
Старий ти став мій давній друже
Тобі крила вже не піднять.
А я оце у квіті новім
У раї прагну ще літать.
Той рай розтоптано катами
Їм пекло ближче до душі
І мов пустеля Божі храми
І ніж між крила ... ой ножі...
як боляче. рідна могила...
Ота батьківська земля.
та я співаю там, мій друже.
Бо доля то моя й твоя...
Літать й співать..
І волю кликать.
Ще й душі молоді ятрить.
А у клітині тісно дуже .
То не життя, то вічна мить
Страшної кари!
Даруй же сили, Величні сили
Для крила!
Щоб Українські вільні душі
Додому Слава привела!
А, бук-Стефко
