Їх на сьогодні так багато,
Кого чекають із війни,
Чекають вдома діти й мати,
Адже боєць має прийти.
Вже кілька років в підземеллі
На обмін ждуть наші бійці,
Свідомість часом, як в проваллі,
Згубила в ліку ночі й дні.
З підвалу бачать небо в гратах
І ясні зорі уночі,
Та часто сниться рідна мати,
І борщ домашній із печІ.
Пряме приниження й цькування
Здоров’ю їх далось взнаки,
Пекучі рани й катування
Відбиток лишать на роки.
Їх не лякає підземелля,
Їх дух козацький не зломить,
Зберуть докупи всі зусилля,
Щоб повернутися і жить,
Й обняти діток, й рідну матір,
Яка в віконечку весь час,
І вибігає часто з хати,
Та довго дивиться на шлях.
Так, Ігоре, Ви праві. Але то буде правильно по римі, а по змісту буде не так, адже декого вже чекають і 6 весен. А за наголос я знаю, але тут скористалась правом автора поставити наголос в особливих випадках. Я позначила його над бувкою " і " але його не видно. Тому, я зараз напишу з великої літери, щоб це не рахувалось помилкою. Дякую!
Ви передали важкі життєві дії.
На жаль я нічого не можу зробить. Ви одна з діючих поетів передали душевний біль свого народу.
Інші пишуть про любов, природу і не бачать згубний час свого народу, на лаврах мрії і мичать.
Слово пета - це сила, воно сильніше зброї.
Що саме Вас так зацікавило? На світлині реальні матері з портретами українських бійців, які на данний час знаходяться в полоні у ворога і які вважаються зниклими безвісти, починаючи, навіть, з 14 року і по сьогоднішній день.
Ця жіночка по центру світлини чекає ще з 14 року. Її син вважається зниклим безвісти, ще з 14 року. Виконуючи завдання, хлопці попали в засідкую Зав"язався бій. Після бою одні поранені, інші вбиті, а її сина ні серед одних, ні серед інших немає. Мати в 14 році навіть сама їздила по ту сторону і на місці розпитувала очевидців, але так нічого і не взнала. Я , навіть, намагалася щось чимись допомогти їй, так як моя дочка до війни проживала на території Донбасу. То через знайомих. а ті через своїх знайомих. І от по цьому " циганському радіо" донесли, що є живий. А от де саме його тримають, і що з ним, говорити відмовились.Наші ж чинуші, щоб ця мати не обивала пороги їх кабінетів, не діставала, і щоб поставити крапку, а справу закинути в архів, то пропонували матері визнати результати експертизи ДНК, які їй підсунули, що нібито загинув, але мати не погодилась.. Ось вже 7-й рік чекає, надіється і виглядає.
Не можливо це сприйняти, проймає холод!
Яка несправедливість панує навкруги.
Дякую Вам п.Олю за цю розповідь. Є Бог на світі і допоможе матері діждатися свого сокола. Нехай Бог дає їй здоров'я, віри, надії і терпіння...