Схід сонця медом небо просочив,
Срібляста пелена туману в’ється,
Ранесенько, під музику лісів
За білими грибами йду по стежці.
Під деревом, що вперлось в небеса
Й коріння восьминогом розляглося
Пробилася крізь мох така краса –
Аж два грибочки в парочці сплелося.
Голівки, як молочний шоколад,
Сховавши в ковдру білі, довгі ніжки
Позиркують, як жовтий листопад
Старанно тягне знизу хтось за віжки.
Обстрижена соснова бахрома
Боровичок ховає край дороги
Та капелюшок гордо підійма
Старанно пнеться він в землі вологій.
Осіннє диво з чарами творця!
Від радості серденько завмирає.
Вклоняюся я лісу без кінця,
Бо наче рідну доньку зустрічає.
Фото з інтернету, хоча свої
грибочки фотографувала
з перехопленим подихом.
ОДНОГО ДНЯ ПОЇХАЛИ З ДРУЖИНОЮ ПО ГРИБИ.ДОВГО НАМ НЕ ВЕЗЛО ТА КОЛИ ВЖЕ ЗІБРАЛИСЬ ДОДОМУ РАПТОМ ВІДКРИЛАСЬ ПОЛЯНА З ТАКИМ УРОЖАЄМ ЩО ДУХ ПЕРЕХОПИЛО.ПІВ ПРИЦЕПА ВІД МОТОБЛОКА НАЗБИРАЛИ.
А вірш написано так ніжно і з любов'ю.
Розумію Ваші відчуття, коли ту полянку знайшли. Головне ж поговорити з ними, порадіти, що такі гарні. А мариновані роздати дітям і друзям, бо знають що в мене вони є, бо я добра грибниця. Сердечно дякую, що поділилися радістю. Завжди Вам рада!
Сердечно дякую, що завітали в гості. Рада Вам. От сьогодні цілий день йде довгожданний дощик, промочить сухий ліс і і вівторок підемо. Може ще будуть. Запрошую на прогулянку.
На перший погляд - це прості слова
Про ранок, ліс, про зустріч із грибами...
Насправді - поетеса Леся Лісова
Показала зустріч з рідними батьками!
Вони її чекають - саму рідну дочку,
Знаходять спільну мову з нею наодинці...
Вона вклоняється і лісу і грибочку,
Хоч розуміє - від батьків оце гостинці!
Величезне дякую за відгук. Ви, як завжди на висоті. Рада Вам! Ліс і справді мій батько, я почуваюся там своєю. Люблю ходити наодинці, щоб ніхто не гукав. Коли заходжу будь-де в ліс, згадую дитинство, батьків, яких давно немає.