Знову дощ собі тихенько плаче,
Небо в сірі хмари одяглось.
Перехожі вимокли добряче,
Стільки сліз додолу пролилось.
Доторкнувся вітер гілки тихо,
Впали оксамити у траву.
Хмари за плечима з цілим міхом,
Смутку у погоду дощову.
Облітає листя на бруківку,
Більше не піднятися йому.
Прикриває дуб свою голівку,
Сумно бути одинокому.
Посхиляли голову в зажурі,
Хризантеми і троянд кущі.
Дні ці не веселі, а похмурі,
Коли плачуть осені дощі...
Щиро дякую Наталочко! Дуже приємно читати твій коментар!!! Рада, що ти читаєш мою поезію!!! Нехай не торкаються серця дощі, нехай у ньому буде тепло і затишно!!!
Нічого не поробиш осінь п.Олексо... осінь... І навіть вона буває ніжною і теплою!!! Щиро вам дякую дорогий друже, мені завжди приємно вас бачити!!! Міцного вам здоров*я і Божого благословіння!!!
Отака вона - осінь: із смутком і дощовими сльозами, із пофарбованим листям і посмішкою сонця. ОСІНЬ. Та я дуже люблю її. Гарно написала, Танюшко. Молодчинка!
Нехай плаче дощ осінній,
Дарує осінь дні ясні.
Опале листя на бруківці,
Той дощ надає сил землі.
Гарний твій дощ, хоч і дарує сум,дорога Танюшко! Сонечко ще нас порадує усіх!
Натхнення тобі, радості кожного дня і веселого настрою!
Чудова лірика! Хоч і осінь,дощ і сум,попри все й це ,як життя струм.
Для природи дощ і для нас,тішимося повсяк час...
Гарного дня Вам і натхнення, Танічко!