Усе про літо, осінь забуваю.
Хочу сказать їй пару слів.
Слова я гідні підшукаю,
Знайду чимало їй рядків.
Ну що сказать про жінку можна,
Оте й для неї підійде.
Красива, мила і вельможна,
Завжди з запізненням прийде.
Буває в настрої поганім,
Безперестанку сльози ллє,
То гонить хмари табунами,
Кудись, у безвість їх жене.
То заблукає в своїх мріях,
І довго в них чомусь живе.
Не розберемось в її діях:
Візьме - і лист з дерев зірве.
А ми все терпим, ми все бачим,
Її ми любим, яка є.
Стає все кращою неначе,
Хоч часто болю завдає.
Дощі, вітри, громи, завії,
Робота це її така.
А ми живем весь час в надії,
Що буде тепла і м"яка.
Чудова поезія! Прекрасні слова про осінь,про вельможу,яка придає яскравості,позолоти всій природі...І ми майстрині завдячуємо при любій погоді...Дощів теж треба ,бо без них ніяк....
З Святом, Надійко! Миру,злагоди і любові! Удачі і натхнення!