|
"ФАТАЛЬНІ ОЧІ"
У всіх його жінок були фатальні очі. Потужні і наскрізні, як сліди від куль, десь в область спочатку серця, а вже потім - мозку. Її погляд спопеляв його життя: спочатку ніжністю; ох вже ця її "НІЖНІСТЬ" !!!
Принадна і магнітна. Цілий Всесвіт виру любові! Глибокі джунглі і тонкі ліани, немов вимоглива сила, так не схожа на людську. Плакати тоді вони не уміли, тільки підкоряти і пожинати його пристрасть, знищувати та перемагати. Такі рідкісні і спритні, їх можна було тільки порівняти з сітками браконьєрських кораблів.
Ці очиська жили всупереч законам життя, але з величезною любов'ю, і тільки підкоряючи і привласнюючи його енергію зла і марнотратства. Вони любили і розуміли, їм не треба було слів. Це і зірки і бестії, якими керував його демон. Заманюючи і ваблячи всіх підряд, без розбору. Навіть жалість тут не спрацьовувала - тільки дикий їдкий сміх, вбиваючий. Іскри, вогні, десь п'ятого виміру, якими вони намагалися наблизити, як явищем телекінезу, для них щасливе буття, тому що без свого кохання майбутнього не представляли.
Як же вони намагалися виблискувати і допомагати йому на шляху, особливо вночі. Нишпорки шукаючі, пропалюючі все наскрізь, лиш би він нічого не пропустив, не помилився, чи не спіткнувся. Знайти і перемогти! Вбити цими очищами кожну, яка востає з попелу і оживає, воскресає завдяки його любові і - всупереч підтримці не фатальних очей. Де був він тоді, коли вогні пожирали її душу? Коли в конвульсіях і нападах корчилось її немічне тіло в стані агонії, коли вона до нього взивала. Коли чужі і підлі погляди її опалювали. Він був в оточенні цих нерідних і нелюбих очей; ніби допомагаючи йому, зраджували його. Топтали, як комаху, що летіла на світло, дурний, довірливий метелик. А він тільки жадав її поглядів: світлих, рідних, турботливих !!! А як вони чекали його віддано і вірно? Коли в цих фатальних очах щезали світло і блиск, він починав бачити її очі. Та це тривало недовго, бо цьому чистому і коханому погляду, фатальні очі, починали перекривати шлях, захоплюючи і заманюючи в свої безодні. А в її погляд, в ці сумні, але глибокі кринички, кидав свій спустошений, мов кістку собаці, останній плювок, погляд демона, мов на прощання прострілений, кровавий, злий і нечистий. І сила її погляду зникла, розтанула у повітрі, вивітрилася, назавжди!
P. S. Через роки він їх все ж зустрів і згадав. Так здивувався. Все та ж ніжність і любов, тепло і розуміння. Шкода одного, роки забрали блиск, вогники, вони стали сірими і мутними від сліз, але скільки залишилося в них всепоглинаючої сили і енергії, що колишнім, його фатальним очам, навіть не снилося. Як пронизливим вогнем вони прошили його осиротілу душу, і він ніби знову закохався. А вона пройшла з азартною посмішкою повз і втратила погляд в обіймах кароокого шатена, назавжди !!!
___________________
© Олеся Леді,
"Фатальні очі"
ID:
886017
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.08.2020 16:23:07
© дата внесення змiн: 15.08.2020 16:23:07
автор: Леді Олеся
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дубляни таки мають силу надихати до хорошої прози, вкотре у цьому переконуюсь
