А я знову на теплім від сонця залізі ночами,
Що до ранку схолоне, адже́ зволожніє броня.
Знов сумний серпень грається в небі ліниво зірками,
Ніби пише комусь він листа, поки - сонна земля!
Знову довгий похід, укриває нас пилом дорога,
Дим машин бойових гаром липне до рук вояків!
В далині наші думи літають, чи там десь за рогом,
Та як буде привал, ми згадаємо дім і батьків!
Мо' уявиш мене, як лишишся одна в самоти́ні,
Що я теж бачу в небі нічнім зорепад пречудни́й!
Знов лежу на броні, де скрізь ро́сяні впали краплини,
Між зірок я шукаю твій погляд - такий чарівний!
Оригінал.
А я снова ночую на тёплом от солнца железе,
Что к утру снова станет холодной, сырою броней!
Грустный август играет лениво со звёздами в небе,
Словно пишет кому-то слова над уснувшей землёй!
Снова долгий поход, и дорожная пыль нас покроет,
Дым машин боевых гарью липнет к солдатским рукам!
Наши мысли в дали, или там, где-то за поворотом,
Мы о доме подумаем, если настанет привал!
Может, вспомнишь меня, когда будет тебе одиноко,
Что я тоже, как ты, вижу в небе ночном звездопад!
Я лежу на броне, что от ветра остыла немного,
Среди звёзд я ищу твой до боли чарующий взгляд!
