Ти запізнився, а я так чекала,
Лишивши всі думки на самоті,
Але про біль твою, я і не знала,
Яку ти все ховав в своїй душі
Боявсь розчарувань, які в тії ро́ки
Коли ще незнайомими були,
Ти бережно ступав, робивши кроки
Чарівної, найкращої весни
Трава купалась в росяній забаві,
Сади несли п"янкий духмяний квіт,
А в нас були шляхи зовсім незнані,
Немовби розділяла мить століть
Думки сплітались у чітку ідею,
Змагались із реальністю і сном,
Як ніби влаштували епопею
За нашим незачиненим вікном
Дерева сперечались із кущами,
Відштовхуючи все на задній план,
Життя спліталось з нашими думками,
Писавши незакінчений роман.
…він і вона блукали кожен своєю стежкою, світ навколо них продовжував жити власним незалежним життям, але незримі рухи сплітали щоденні події у плетиво долі, яка зрештою поєднала їх, що вони сприйняли як несподівану випадковість… незакінчений роман тривав завжди, хоч вони про це не здогадувались, а попереду їх чекають нові сюжетні повороти, дивовижні пригоди, приємні турботи та безкрайнє щастя…
Цікава філософія у Вашому творі! Поетична образність захоплює красою! Дуже гарний вірш!
Гарно, зворушливо, душевно! Як завжди душа пише і відкриває свої думки рівними рядочками! Дякую за насолоду від прочитаного твого твору,дорога Наталочко!
Нехай збуваються усі твої мрії і бажання!
Безмежно вдячна, Валечко, за розкішний коментар. Вмієш ти відчувати і цінувати красу. Гарного тобі дня, дорогенька та нехай життя тебе радує приємними митями.
Зворушливі рядочки Наталочко!!!А може доля ще допише роман, як часто буває у житті і мрії всі збудуться! Гарного тобі дня сонечко і чудового настрою, щастя і любові!!!