Моя теща, друга мама,
З нею в мирі живемо.
Мовчимо певно тижнями,
Мені добре повезло.
Не кличе і по йменню,
Говорить, він то той.
Потрібно, щось від мене,
Лагідно зове, синок.
-Повези на кладовище,
Підійшла, якось вона.
Квіти треба там полити,
Збирався пива випить я.
Давлю щосили на педалі,
За сто зі швидкістю лечу.
Ззаду теща задрімала,
Без мене пиво друзі п'ють.
І тут на перехресті,
Десь взявся лейтенант.
Мені махає жезлом,
Летять підряд слова.
-На кладовище спішимо?
Туди встигаємо завжди.
Тут сталося таке кіно,
Боже, мені допоможи.
І він заглянув в середину,
-На кладовище відвезу.
Теща відкинулась на спину,
-Якось не по-людськи́, чому?
-На тиждень по три рази,
Приходиться возити.
Теща очі відкриває,
-Чому ми зупинились?
І лейтенант в ту ж мить,
Пускає під лоб очі.
-Я не знаю, що робить?
Почав бити по що́ках.
Прийшов до тями лейтенант,
Та з усього розгону.
Навалив мені синця,
Ще й мат загнув вдогонок.
Така швидкість - вітер свище!
