коли я був молодим, вважав себе гарним хлопом:
найкращим з усіх, кого знав. я вважав себе чесно обраним.
та час минав, і дав мені збагнути
одну жорстоку річ, а навіть дві:
мій блиск потихеньку стирається,
моя зірка помалу блякне.
хтось може вірити, що його життя – бездоганне,
та години, як ця, коли правда гарчить і кусається,
мимоволі замислишся: де був спіткнувся, де збочив.
так і я був колись, зупинившися та озирнувшися,
прочитав у одній авторитетній газеті:
ти не такий вже й крутий; бачили й кращих за тебе.
коли я був дитиною, вважав,
що цілий світ з задоволенням
обслуговує мої забаганки.
це було справедливим, природним порядком речей.
час минав, і я заблукав у своїх досягненнях.
мотивацій нема, сподівання пустилися берега,
мій шлях став губитися в полі безмежного смутку.
рано чи пізно, сьогодні чи завтра, чи вчора
твоя непідкупна карма зловить тебе за вухо:
ти не така вже й цяця – йди заробляй на хліб!
справді, мої маленькі: життя нас провадить за руку,
доки йому набридне; далі – провадьте його
мудро, з відповідальністю. викладаю вам цю науку,
а сам собі думаю: "мудро! без сумніву, я – молодець"
I ain't no nice guy, motörhead
