Життя моє жестянка!!!
А ну її в болото!
Пісня
Болотник
Сьогодні ранок дощовий.
Встаю, бо жалко пропустити
свинцевий хмар похмурих рій
і вітровій у верховітті.
Сьогодні буде цілий день,
немов оцей похмурий ранок,
а сонце й зовсім не зійдѐ
і дощ заскиглить, мов підранок.
І стане затишно мені
в теплі, біля вікна в краплинах,
в цій болотѝстій низині̀,
під тихе кумкання жабѝне.
І десь, уже під вечорок,
зайде мара Кіккі̀ до мене
і ми наллєм собі на двох
за лісове життя зелене.
І я під її хриплий «альт»,
як про далеке й не знайоме,
згадаю про міський асфальт,
про цокіт каблучків по ньому.
Пісенька Кіккі
Не зжати, не сполоти
всю купину в болоті.
А я сиджу на купині,
в болоті заташно мені.
Співати йдуть веснянки
до мене в гості нявки.
На ніжний і звабливий спів
мисливець не один забрів.
Чоловіки охочі
до голих тіл дівочих,
таких охочих но̀чами
до смерті ми лоскочимо.
Як срібний місяць вповні
купається в затоні,
на згубу – гарним парубкам
потрапити на очі нам.
Болотникові історії
Утоплені
І
Дубовий ідол Перуну́
і товстий Водяник
лежали вдвох в обіймах сну:
до них, туди, на глибину
ще місяць не проник.
ІІ
І снилася Водянику
затонова блакить,
на дні в купальному вінку
утоплена лежить.
Коли торкнеться промінець,
від місяця з за хмар,
її розбудить накінець
серед дівчат-примар.
Тож береже у річці сом,
чатує наяву,
допоки не скінчиться сон,
русалочку нову.
Чому ж пішла в купальну ніч
ця дівчина з життя?
Серед людей звичайна річ –
зневага почуття.
Тепер, як випливе зі дна –
над берегом піде.
Його шукатиме вона
і втопить, як знайде.
Щоб було весело удвох
між місячних лілей
кохатись, там де вогкий мох,
а не серед людей.
ІІІ
А ідолові Перуна
жахливий снився сон:
його звалили до темна
і кинули в затон.
І бігли люди вздовж ріки,
до берега йому
пристати не дали палки́,
аж доки ліг на мул.
Вже скам'янілий від віків,
які на дні промок,
Водяника в ріці зустрів,
здружилися удвох.
І, часом, під русалчин спів
розповідав йому,
як блискавками гуркотів
та розривав пітьму,
як понад хмарами літав
володарем небес
і називався у світах
як Одін, чи як Зевс.
Водя́ник слухав ці байки,
всміхаючись у вус –
йому в це тут, на дні ріки
не вірилось чомусь.
