Коли зникає остання мрія,
Я питаю у відчаї тишу
Чи живе іще досі надія?
Я до неї всі сльози залишу.
Коли зникають останні рухи,
Я питаю у дзеркала хто я,
Бо колись чула голосні звуки,
А сьогодні уривки моря.
Коли зникають із неба хмари,
А за хмарами світла немає
Розбиваються буденні чари
І ніхто мене тут не шукає.
І здається, що сплю в океані,
І щодня паду глибше, пірнаю,
Важко дихати, все мов зі сталі.
Я нічого про цей світ не знаю.
Коли зникають останні сльози
Моє тіло фіксує лиш звуки
І не бачить самотньої прози
Та в закритому просторі люки.
Знаю, треба пожити в падінні,
Стати холодом дна океану,
Пошукати у тиші спасіння,
Бо життя часто йде не по плану.
Треба трохи пожити у собі.
Я не знаю що трапиться далі.
Може, дні не такі кольорові
І за це не даються медалі,
Та для серця потрібна заминка.
Втома й біль уповільнюють старти.
Знаю, це не кінечна зупинка
На шляху до первинної правди.
