Памяти прадеда Омельяненко Самуила Корнеевича…
Смотрела часто о войне кино,
Читала много о героях книжек.
Великая война была давно,
Когда мой прадед был еще мальчишкой.
Он редко говорил, что воевал,
Но хромота секреты выдавала…
По праздникам медали доставал,
Восторженно я их перебирала.
Он не любил об этом говорить.
Уйти старался от военной темы…
- Не надо, внучка, это ворошить,
Хочу, чтоб раны залечило время.
Запомни лишь – что Родина – одна,
что сердце там – где есть родные корни.
Я помню, дед, слова твои всегда –
Твой гордый профиль и нагрудный орден…
Памяти деда Зозули Якова Моисеевича…
Мой дед немало пережил в войну –
Он рядовым служил тогда в пехоте…
Я слышала историю одну-
Как в окружение попала рота.
Жена его искала - где могла,
А он - в плену с ранениями в ногу
Чужая мать его тогда спасла,
И вытащила с плена чуть живого…
А сколько их – и жен, и матерей,
С концлагерей так раненых спасали,
Давайте же в Победы юбилей
Мы вспомним ИХ – ведь ордена им не давали…
Пусть помнят все о страшной той войне,
Пусть память дедов никогда не угасает…
Пусть мир настанет на родной земле,
И пусть НИКТО и НИКОГО не убивает!
( На фото прадед Самуил Корнеевич с женою Александрой Петровной.)
Мій батько на війні втратив ногу, дід пройшов всю війну, мати зазнала 3-річної каторги в Німеччині, і нам зараз доводять, що цей день святкувати не треба. Ми в вічному боргу перед тими, хто ціною свого життя звільнив світ від фашизму!
Світла пам'ять всім тим, хто загинув і цій клятій війні. Скільки їх "невідомих" поховано. Низький уклін їм! Чайко, дякую за вірш і за те, що бережете в серці!
На жаль...Мої два діди полягли в цій війні...
А батька 3 рази забирали німці( мав броню,працював на залізниці в Харкові) та дякувати Богу зміг два рази втекти,останній раз звільнили наші.
Загиблих згадаймо в поклоні...