Ідуть роки, а біль не затихає.
Три роки майже, сина вже немає.
Та пам'ять у минуле повертає,
Його життя перед очима пропливає.
Віталін голос добре пам’ятаю
І записи його розмови маю.
Альбоми його із фото розгортаю
Й усе життя синочка я згадаю.
На фото семимісячний синок,
А це іде вже в дитсадок.
У школі на концерті виступає,
А тут на річці син відпочиває.
На все увагу я звертаю,
Що мій синок ще за життя зробив.
Цю огорожу він поставив,
Ось ці дерева посадив.
Велосипеди сам складав,
В дворі син душ побудував.
Гараж надійно відремонтував,
На вікнах рами всі пофарбував.
Син про машину добре дбав,
У чистоті її тримав.
Ключі, гайки і запчастини,
Усе в порядок він складав.
Цей возик син пофарбував,
Ось ці нові граблі придбав.
А ще два столики дістав,
Для господарства все син дбав.
В містах він різних України побував,
У Києві Майдан син будував.
В Черкасах в магазині торгував,
Найбільше охоронцем працював.
Ніякої роботи не боявся,
Робить все швидко, якісно старався.
Ось двір увесь попідмітав,
Приніс води і дрова порубав.
Садив, полов і поливав,
Косив траву, все прибирав.
А ось і одяг свій поправ,
У всьому син допомагав.
Зимою сніг старавсь повідкидати
Дороги, не стежки робив.
Встигав син книги почитати
І фільми про війну любив.
Як все це в пам’яті спливає,
Гіркі я сльози проливаю.
Сама зробити все не можу
Й синок уже не допоможе.
Тулюсь до одягу його
І дух я сина відчуваю.
В його машину я сідаю,
Віталю рідного згадаю.
Як клятву хочу я сказати,
Тобі, синок, пообіцяти,
Любити буде й пам’ятати
Тебе, синочку, рідна мати.
Зробити прогну все, що за життя,
Мій син все те не встиг зробити.
Бо він пішов у небуття,
А так хотів у світі довго жити.
Всі злії чари відьм проклятих
Його життя старались відібрати,
Забрали життєдайну силу
І мій синок пішов в могилу.
Єдине я бажання маю,
Хай доля ця і відьм спіткає.
Хай втратять дочок і синів
І голос відьм щоб занімів.
Щоб горе втрати і розлуки
Послало їм найтяжчі муки.
І сльози в них не висихали,
Нещастя щоб ятрило рани.
Щаслива доля всіх їх щоб минала,
Гаряче полум’я щоб серце опікало.
І відьми ці щоб спокою не знали,
Тужили, мучились, конали.
Щоб білий світ їм став немилий
І біль печалі забирав всі сили.
Життя щоб стало їм немиле
І згинула навік уся відьомська сила.
ID:
871325
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.04.2020 08:37:36
© дата внесення змiн: 09.04.2020 08:37:36
автор: Ганна Темна
Вкажіть причину вашої скарги
|
