Село моє, заплакане, убоге,
Схилилося над ставом у журбі,
Де хвилі, мов онуки, миють ноги,
Літами поцілованій вербі...
Там, на стежках, сліди мого дитинства,
Там юність вперше коси розплела...
Там казка, наче квітка та барвиста,
Лише для мене потайки цвіла.
Там був мій рай! Там я пізнала бога...
Там жив мій рід... Там сплять мої діди...
Дерева там високі і розлогі...
Там не було ні страху, ні біди...
... Ніхто не зустрічає із порогу -
Щасливі дні пішли у небуття...
Село моє, заплакане, убоге,
Хто вкрав у тебе вроду і життя!??
2020р.
