Стояла край дороги приваблива криниця.
Я випила із неї солодкої водиці.
Не знала, що жорстоко вода того карає,
Хто п’є не сумніваючись, хоч дозволу не має.
Кохаючи, забула, куди й по що ходила.
Як глянула в криницю, то розсуд утопила.
Без розсуду людині завжди складніше жити.
Без нього, як без рук, не знаю, що робити.
Хоч розсуд – мої очі, але й без нього бачу:
В коханого є інша, тому гіркенько плачу.
- За що мене караєш? – криницю запитала.
- За те, що ти напилася, а дозволу не мала, -
Криниця переконливо й розумно відповіла.
Минула лиш секунда, і я все зрозуміла.
Нещастям цим відкрила відомі всім маршрути:
Без дозволу обранця не випивай отрути,
Інакше ти страждатимеш від вечора до рання.
Без дозволу ніколи не віддавай кохання.
Я зрозумів. На дискотеці героїня втонула в очах красеня, оскільки на той час їй бракувало досвіду спілкування з незнайомцями, і тому стихійний захват зумовив невтішні наслідки. Ваші вірші чудові!
Дуже вже глибока криниця Вашого почуття і рядки- завжди хвилюючі 
Гарно! 
