Ніби мінне поле між ними давно,
Куди ділись погляди, ніжні, як в кіно?
Ласки, обнімання, поцілунки теж,
А колись кохання їх було без меж!
Лише їм відома та німа війна -
Паритет удома, на людях сім"я,
Пристрасті кипіли до незабуття,
Прикрості згасили чисті почуття.
Тож як треба бу́ло душу потріпать,
Щоб вона мовчала, дивлячись назад,
То не ложка дьогтю зіпсувала все,
Його була бочка, лише в ложці мед…
Згасло саме краще, розум верх узяв,
Десь на призволяще пущений був дар,
Божий, неповторний, що коханням є,
Натомі́сть Господь всім про́щення дає...
Ми не досконалі, лиш прави́й цей світ,
Нині лист опалий, завтра буйний цвіт,
Нині лід холодний, завтра джерело,
Там, де була пустка, щось нове зросло…
Не таке вже чисте, не наївне вже,
Життя своє нове тихо береже,
Вітру не зламати ті нові ростки,
Бабиного літа міцні пелюстки…
Вітру не зламати ті нові ростки
Бабиного літа міцні пелюстки...
Різні долі, різні мрії та життя одне!
Гарно і життєво, дорога Галинко!
З весною Вас і гарним настроєм!
Сердечно дякую, Катрусю, вірш теж архівний, можна сказать, і що я подумала, що всі дають про весну, а я не в тему... Беру соц. зобов’язання написати щось більш відповідне весні
Дякую красненько, Калинонько!!! Дуже рада Вашому візиту. 
Щиро дякую, Валічко! За життя такого надивишся, Бальзака не треба... Але розум завжди перемагає 
Бажаю весни надворі і в душі 
