В цвіту стоїть зажурена черешня,
Повільно облітає білий цвіт.
Такою була доля і вчорашня,
Такою теж була немало літ.
Та цього року бачить вона зміни:
Не всі гілки у цвіті, як тоді.
Так боляче приймає ці новини,
Бо менше принесе тепер плодів.
І вітер прилітає не так часто,
Присяде на хвилинку відпочить.
Та іноді бува приліт невчасний,
Бо хоче вона тиші - і мовчить.
Погладить вітер гілочки медові,
Зітхне від несподіванки умить.
Та вітру завжди вдячна за розмови,
При зустрічі і серце не щемить.
Осінні мрії все ж не покидають,
Тривожать ці неприспані думки.
Повільно пелюстки із віт злітають...
А деревце гортає сторінки...
Зажурена вишня, неначе жінка
Переживає, що цвіту замало
Їй радість приносить кожна квітка
А жінка, що літа пролетіли марно
Гарний твір, не один раз бажається читати! Наснаги Вам, дорога пані Надійко!
Чудова лірика! Та навіює сум... Сприяє музика у ніжнім танці...Зрив вітру по черешні,як струм...Протистоїть його забаганці... Та все ж закружляє у вальсі...