Кажуть, мов би боляче любити,
Мов опісля кожен день - безцвіттям в'ється.
Кажуть, мов би з кожним променем його світла
Там. Дальше... Важче дихать і згадувати минуле.
Та мовчать про те, як те тепло
Їх досі плекає й гріє, як пережите
Оте кожне тяжко і болить - міцнішими зробило
Як з цим ожили і вчились жити далі.
Підкоряти нові вершини,
Відкривати шляхи і міняти долю
Всім серцем віддаватись, незпиняючи години
За людей і навіть казку, в боротьбі за мрію.
Але ж ніхто, тим кволо-сердечним не розкаже,
Що любов їх не полонить і не катує,
Чи як глибокі рани і тугий відчай вона лікує,
Як в бурях страху вона віру захищає,
Як майбутнє наповнить кольорами,
Минуле звівши в - забули.
Як одних підтримає цвітінням,
А інших спасе її щира допомога.
Як із захмарря гроз печалі й ночі,
Немов перельє його в нове життя,
У новий день, з в небі чистим дивом,
Що серце вдячністю наповнить.
Як в житті відсіє всю неправду,
Як доброту з холоду возродить
Знайде волю і відданість розкриє,
У милосерді про вічну вірність прошепше тихо.
Як кожень день опісля і навіки,
Буде вартий всієї солі світу.
Не тому, що ви по-при все і разом
І не в останнім подиху повітря.
А тому, що лиш через неї дальше віриш
В радість внеземної тиші, і дощового шуму вітру.
І по при все на світі: смерть і пітьму тернищу,
У майбутнє і всевишній завіт любові. Довіку.
І тому не страшно, що кволі серцем
Стараються потухнуть у неволі світу,
Но біда велика що довкола пусто,
І більше нікому, просто так любити.
